Неділя, 24 жовтня 2021 11:35

Знайомство з Ярославом

Віктор Рог
Знайомство з Ярославом

Дякую Молодіжному Конгресу за ініціативу видати збірку спогадів про Ярослава Іляша. Давно треба було зробити. І дякую всім, хто відгукнувся на цю ініціативу, і закликаю її всебічно підтримати.

 

Доля звела мене з Ярославом взимку 1999 року. Напевно тоді ні він, ні я не знали, що ця зустріч в Рівненському театрі започаткує двадцятирічний шлях тісної співпраці, боротьби, важких втрат, спільних здобутків і спільної праці.

А було це так. Керівник Рівненської «Просвіти» пан Кульчинський завітав в офіс ОУН (б) в Києві і запросив мене, як керівника Молодіжного Конгресу Українських Націоналістів, та капітана Євгена Лупакова, як представника Спілки офіцерів України, на урочистості з нагоди 70-ліття ОУН, які організовувала «Просвіта» та інші патріотичні організації в Рівному. Поїхали…

Театр був переповнений, захід пройшов на найвищому рівні. Після виступу мене оточили люди, переважно це були давні знайомі, політв’язні, члени Конгресу, які цікавилися справами, ділилися наболілим, висловлювали побажання і давали поради. Серед них виокремлювалася невеличка групка молоді. Звичайно, насамперед вона мене зацікавила. Познайомились. Виявилося, що це були представники Спілки Української Молоді. СУМ в Рівному була на той час не чисельною і для мене мало відомою, як і мало я чув про її тодішніх активістів, хоча ще в 1992 році був одним з ініціаторів її становлення. Віктор та Світлана Шкуратюки тоді ініціювали зустрічі та просили порад і сприяння в організації Спілки в Рівному.

В кінці 1998 на початку 1999-го ми розбудовували структури Молодіжного Конгресу. На Рівненщині ми шукали ядро нової структури та активістів. Я знав кількох юнаків, які, на мою думку, надавалися до такої роботи, серед них Степан Молчан, Олег Тищенко (згадаймо і його світлу пам'ять сьогодні). Зрештою, Олег і став першим керівником Молодіжного Конгресу на Рівненщині.

Ім’я Ярослава Іляша мені на той час нічого не говорило, але запам’ятався з першої зустрічі. Під час короткої, буквально кількахвилинної, розмови, обмінялися контактами, я пообіцяв допомогти літературою.

Через кілька місяців до офісу в Києві зайшла тендітна молода жінка: «Я від Іляша. Мене звати Жанна. Я його дружина. Він просив зайти за літературою». Значить не забув, значить треба.

Наступна зустріч відбулася влітку того ж року. Тоді ми з керівником Секретаріату МКУН Василем Бойком та моїми заступниками Володимиром Морозом та Володимиром Тиліщаком здійснювали організаційно-пропагандивний рейд Західною Україною. Завітали і до Рівного. Там вже більше було часу для спілкування.

А ще через пару місяців родина Ярослава перебралася до Києва. Іляш активно включився до роботи в Управі СУМу, почав в архівах досліджувати історію репресованої Спілки, часто навідувався на Ярославів Вал, 9. На той час МКУН тісно співпрацював з СУМом, проводили спільні заходи, вишколи, наради.

Здається пізньої осені 1999-го відбувся Збір СУМу, на якому Ярослава обрали керівником Управи і він щільно зайнявся організаційною роботою. До організаційної роботи мав хист, як вроджений, так і вироблений. Але робота ця була волонтерською, а родину ж втримувати треба. Та і затісні були рамки тодішньої Спілки для Ярослава. Розуміючи ситуацію і відчуваючи потенціал цього юнака, завербував і запропонував пані Славі Стецько кандидатуру Ярослава на посаду оргреферента Секретаріату Конгресу Українських Націоналістів. Погодили. Так Ярослав почав працювати на Ярославовому Валі, 9.

Він швидко увійшов «в курс справ», його непосидюча натура потребувала руху, пригод, роботи, поїздок, спілкування, рейдів, «двіжухи». Легко «заводився» і «заводив» інших. Безперечно, він додав цього в наше середовище, на той час ще недоформоване.

На початку 2001 року, коли внаслідок ряду обставин постала потреба переформатування і «ребрендингу» МКУН в МНК, на нараді керівництва ОУН (б) з моєї ініціативи було ухвалено рекомендувати Ярослава на посаду керівника секретаріату МНК. З лютого 2001 року робота в МНК стала невід’ємною частиною його життя.

Коли його згадують, то насамперед згадують саме ці своєрідні чисто «іляшеві» риси, згадують мандрівки, таборування, рейди, неперевершені жарти, кпини, «приколи», протистояння і авантюри. Неординарна особистість.

Я ж хочу тут згадати про нього як про цинічного романтика, невтомного працівника, вродженого ментора, перманентного авантюриста, революційного провокатора і про ці перші роки – перші кроки. Про які сьогодні мало хто знає і мало хто згадає.

 

Loading...

Інтерв'ю

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Газета «Галичина» підготувала низку інтерв’ю з людьми, які щодня своєю працею утверджують Незалежність України, наближають...

16-08-2021 Інтерв'ю

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Про здобутки за три десятиліття, втрачені можливості та перспективи нашої держави розмовляємо з головним редактором...

21-07-2021 Інтерв'ю

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

21 квітня цього року в ООН вперше виступив представник ерзя – одного з корінних народів...

30-06-2021 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн