Понеділок, 13 грудня 2021 19:00

Секретар парламенту Воюючої України

Микола Посівнич
Секретар парламенту Воюючої України

До 120-річниці з дня народження Миколи Дужого

В історії українського визвольного руху більшість ювілейних дат чільних діячів припадає на 1907-1913 роки. Вшанування пам’яті їх покоління (відомого як бандерівців) в незалежній Україні має першочергове значення для утвердження державності. З цієї когорти борців за волю слід відзначити Миколу Дужого – «Вирового», «Мирона» визначного діяча Просвіти, ОУН, УПА і УГВР, місце і роль якого ще повністю не досліджена в націоналістичному русі, але й на різних ділянках громадсько-політичного життя.

Микола Дужий народився 13 грудня 1901 р. в селі Карів, тепер Червоноградського р-ну Львівської обл. Батьки – Атанасій і Параскевія – змалку виховували 7 дітей в національному дусі. Він з молодих років обрав собі життя заради України. Після закінчення початкової школи в рідному селі навчався в Рава-Руській гімназії та в 1921 р. екстерном склав її іспити.

З проголошенням ЗУНР у 1918 р. зголошується захищати молоду державу в рядах Галицької Армії, де отримав звання підхорунжого. Воював у Галичині і Правобережній Україні (в «чотирикутнику смерті» переніс тиф). Після переходу ГА до Червоної армії був командиром роти ЧУГА. Під Чудновим в 1920 р. потрапив до польського полону. Згодом поліція ув’язнювала Дужого за націоналістичну діяльність в 1922 і 1924 рр. З грудня 1924 р. вдосконалював військову підготовку в польській армії: 7 місяців був рядовим, опісля направлений в школу підхорунжих на дев’ятимісячне навчання, де був командиром роти.

В 1921-24 рр. навчався на філософському факультеті Українського таємного університету у Львові. Окупаційний режим не визнавав його диплому, тому був змушений поступити в університет ім. Яна Казимира на гуманістичний факультет, який закінчив в 1932 р. і отримав диплом магістра філософії. В цей період бере активну участь в громадській діяльності, член студентської репрезентації СУСОП та редагує журнал «Студентський шлях» (1931-32 рр.), дописує статті до нього і газети «Новий час».

В 1923 р. вступає в УВО, згодом в ОУН. За спогадами Романа Шухевича, він як гімназійний учень проходив перший військовий вишкіл у Миколи Дужого. За погодженням з Проводом ОУН працював в товаристві Просвіта членом Головного правління та секретарем Головної управи у Львові (1931-39 рр.), займався коректурою різних просвітянських видань, редагував календарі Просвіти. Він з іншими члени ОУН перетворив дане товариство на духовий бастіон, у якому виховувалися молодь. До налагодження ефективної роботи спричинилися організаційно-методичні матеріали Дужого з 1934-38 рр. (напр. «Зберімо в одне всі зусилля наші!», «Розподіл обов’язків між виділових Читальні», «Як підготовити в кожній місцевині День Української Культури», «Як найкраще владити Ювилейне Свято «Просвіти», «Наша «Просвіта» колись і тепер», «Як підготовити й перевести Ювілений Рік у кожній місцевині», «Працюймо над собою», «Основуймо самоосвітні гуртки», «Що читати?», «Гуртки «Молодої Просвіти» при праці»). Їх неоціненна вартість полягає в тому, що написані вони на основі досвіду практичної роботи не лише в сільських, але й міських осередках. Значний вплив на читачів мали й його популярні статті (напр. «Українська земля» та інші). Дослідники історії Просвіти не можуть обійтися без публікацій М. Дужого, присвячених висвітленню діяльності її окремих осередків.

З «визволенням» Червоною армією Західної України у вересні 1939 р. НКВД розпочало масові арешти національно-свідомих громадян. Тому в жовтні Микола Дужий із братом Петром виїхали на Холмщину в німецьку зону окупації, де займалися організацією Просвіт і осередків ОУН. Однак репресії, як і сотень тисяч інших, не оминули їх родину: маму Параску, брата Івана та його дружину заарештували в 1940 р. Брата закатували в тюрмі під час слідства в 1941 р., а жінок заслали в Казахстан, де мати померла в 1943 р.

Влітку 1940 р. Дужий переїжджає до Кракова працювати референтом відділу культурної праці Українського Центрального Комітету (УЦК). В 1941 р. повертається на Холмщину. З літа 1941 р. до червня 1944 р. працював референтом відділу культурної праці УЦК у Львові. Бачачи неможливість надалі працювати легально переходить у підпілля. Стає членом делегації референтури зовнішніх зв'язків Проводу ОУН на переговорах з румунами в Кишиневі, активно долучається до підготовки і створення УГВР (06-07.1944 р.). Брав участь в підготовці низки установчих документів, висвітлював в пресі мету і завдань парламенту Воюючої України. Після арешту Голови Президії УГВР Кирила Осьмака (12.09.1944 р.) виконував його обов'язки, як єдиний на той час член Президії УГВР в Україні (мав можливість виїхати закордон, але принципово залишився у підпіллі).

В червні-липні 1944 р. Дужий перебував під охороною чоти командира Воєнної округи УПА «Маківка» Івана Белейовича – «Дзвінчука». П'ятого серпня 1944 р. брав участь в прийнятті збірної присяги 520 вояків УПА (сотні Булава, Льви, Різуна та дві чоти). У жовтні 1944 р. Василь Сидор – «Шелест» призначив Дужого редактором військово-політичних видань УПА-Захід, а в лютому 1945 р. Головний командир Роман Шухевич – «Тарас Чупринка» поширив цю діяльність на цілу армію.

З Карпат повертається у с. Дев’ятники Новострілищанського р-ну Дрогобицької обл., де брат Петро керував референтурою пропаганди Проводу ОУН (осередок Зелений гай), який складалася з 9 осіб (редакторів, складачів, друкарів, машиністок); друкарень: «Вінниця» в Бертишеві і «Полтава» в Юшківцях, де видавали «За самостійність», «Повстанець», «Щоденні вісті», «Ідея і чин». Дужий редагував часопис «Повстанець». За його коректурою і під редакцією Дмитра Грицая – «Перебийноса» перекладено з російського видання 1943 р. «Бойовий правильник піхоти».

Свої публікації в підпільних виданнях підписував криптонімом «М. К.» (Микола Карівський). Із найголовніших його друкованих праць виділяють: Українська Головна Визвольна Рада в журналі Ідея й чин (1944, № 8); Єдиний політичний провід Соборної України, Незабутні хвилини, Самостійна і соборна державність України в журналі Повстанець (1944, № 1 (2); Українські Термопілі – вічнославні Крути (1945, № 1 (2); На допомогу рідним землякам (Заклик УГВР за кордоном); Вивчаймо мистецтво збройної боротьби (1945, № 3); Повстанський дух України: В Шевченкові роковини, (1945, № 4). За самовіддану працю нагороджений Бронзовим Хрестом Заслуги, підвищений 15.04.1945 р. до ступеня сотника.

Солдати 17-ї бригади ВВ НКВД 4.06.1945 р. виявили і блокували криївку с. Дев’ятниках. Від пропозицій здатися повстанці відмовилися і їх закидали газовими гранатами. В бункері від скупчення газів почалася задуха і підпільники втратили свідомість. Згодом непритомними витягли: Петра Дужого, Миколу Дужого, Дмитра Сусіка, Миколу Філіповського, Мирослава Мартина, Івана Пеленського, Марію Юрчак-Долинецьку, а Михайла Медведя – мертвим.

Захоплені в полон повстанці, незважаючи на отруєння газами і застосовування тортур, тривалий час не зізнавали. Під час слідства Дужий обминав свою діяльність в ОУН і УПА, не виявив своє членство в УГВР та подавав фрагментарну і другорядну інформацію, яка було відомою і не могла зашкодити іншим особам.

Радянський суд засудив Миколу Дужого за «сукупністю здійснених ним злочинів» на підставі ст. 54 І а КК УССР найвищому покаранню – розстрілу. Військова колегія Верховного Суду СССР 19.04.1946 р. смертну кару замінила 20 роками каторжних робіт і позбавленням політичних прав на 5 років, а помічник військового прокурора Київського військового округу змінив вимір кари 15.02.1955 р. на 10 років таборів. Через важку хворобу був до терміново  звільнений 21.04.1955 р., а вже 17 травня помер у Львові. За клопотанням Марії Дужої та Львівського обласного товариства політичних в'язнів у 2000 р. його перепоховано на полі почесних поховань № 67 Личаківського кладовища.

Микола Дужий визначна особистість в українському визвольному русі, яка свої знання і працю усвідомлено присвятила Україні. В студентському середовищі, культурно-освітній праці, розгортанні осередків ОУН, в рядах УПА і УГВР він самовіддано працював, тим самим наближаючи відновлення незалежності України.

Loading...

Інтерв'ю

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Газета «Галичина» підготувала низку інтерв’ю з людьми, які щодня своєю працею утверджують Незалежність України, наближають...

16-08-2021 Інтерв'ю

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Про здобутки за три десятиліття, втрачені можливості та перспективи нашої держави розмовляємо з головним редактором...

21-07-2021 Інтерв'ю

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

21 квітня цього року в ООН вперше виступив представник ерзя – одного з корінних народів...

30-06-2021 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн