Неділя, 03 липня 2022 11:11

Махно як анархо-«мовознавець»?

Юрій Щур
Махно як анархо-«мовознавець»?

Повномасштабне вторгнення агресивного північно-східного сусіда, здавалося, запустило ті зрушення в сприйнятті нашого минулого та сучасного, до чого не спричинилися події Революції Гідності та «гібридна» фаза російсько-української війни.

Перш за все – в усвідомленні засміченості оточуючого нас публічного простору різними «пушкіно-толстими», «таганськими» й «московсько-новоросійськими» тощо. Декомунізація не зачепила ці метастази «русского міра», а політичної волі здійснити нарешті деколонізацію/дерусифікацію України політикам не вистачало. Не відбулося цього й за попередньої влади, а за представників течії «какая разніца» й говорити не було сенсу. Зрештою, напис на одязі одного з колег нині чинного президента, вдало сфокусований ЗМІ під час дебатів напередодні виборів гаранта Конституції, виявився пророчим і геть змістовним щодо ставлення влади з 2019 року до проблем формування (повернення) української ідентичності.

Зрештою, з кінця лютого «крига скресла». Очевидно, постава рашистів у цій війні, їхня відверта українофобія та аморальність, власне сама злочинна сутність їхнього існування, яскраво засвідчили – різниця є. І то велика! Це й підштовхнуло представників органів влади різних рівнів до здійснення перейменувань об’єктів топоніміки. Часто, щоправда, під впливом «чарівного копняка» від патріотичного середовища.

Долучився до процесів перейменування об’єктів топоніміки й Уповноважений із захисту державної мови. Зокрема, на офіційному сайті 27 червня 2022 р. о 17.10 було розміщено «Оновлений список імен видатних творців, дослідників і популяризаторів української мови, пропонованих для увічнення в географічних назвах та об’єктах топоніміки». З преамбули до самого списку ми дізнаємося, що «Список був упорядкований Уповноваженим із захисту державної мови Тарасом Кременем у співпраці з провідними установами Національної академії наук України: Інститутом літератури імені Т. Шевченка, Інститутом мовознавства імені О. Потебні, Інститутом української мови за участі Національної академії педагогічних наук України». Крім того, пропозиції протягом місяця надсилали усі охочі. Сам же оновлений список із 150 позицій, за словами Тараса Кременя, буде розіслано очільникам обласних військових адміністрацій для використання в роботі.

Як на мене, досить непоганий список. Але позиція №72 просто таки вразила: «Махно Нестор (1888 р., Гуляйполе – 1934 р., Париж, Франція; політичний і військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху, символ визвольного руху українських селян)». От такий мовознавець і оборонець української мови «намалювався»… Те, що постать анархіста чи «анархо-комуніста» (до речі, а де про це згадка у позиції №72?) Махна має вдосталь прихильників на території України – факт, з яким я сперечатися не буду. Особливо ж їх чимало у нього на малій батьківщині, на Гуляйпіллі та Запоріжжі загалом. І на мої зауваження у чергових комент-баталіях у Фейсбук про цю постать, я отримав таки резонне зауваження про сучасні бої з рашистами за Гуляйполе та населені пункти неподалік і про плекання бійцями ЗСУ та тероборони (особливо останніми) «махновських традицій». Чи можу я сперечатися і повчати захисників України – очевидно, що ні. Чи маю я право, як історик, висловити свою позицію, а особливо в контексті включення цього діяча в список мовників та мовознавців? Відповідь очевидна.

Однак, наразі не буде розлогих міркувань на тему, чому постать Нестора Махна суперечлива в історії України. Не буде звинувачень, тез та антитез. Цього вдосталь в соціальних мережах, різних публікаціях тощо. Я пропоную «послухати» самого гуляйпільського «батька». Допоможе нам у цьому книга спогадів самого Махна (назва та текст – російською (!), український переклад – автора статті) «Російська революція на Україні. Від березня 1917 р. до квітня 1918 року», яка побачила світ 1929 року у Парижі зусиллями Бібліотеки Махновців та Федерації анархо-комуністичних груп Північної Америки та Канади. Важливе уточнення: читаючи спогади цього діяча, не забувайте про те, що сучасна держава Україна вважає серед своїх попередників Українську Народну Республіку, якій вже від кінця 1917 року довелося зброєю захищатися від російських імперіалістів: білих та червоних.

Зокрема, на сторінці 107 видання розпочинається підрозділ під красномовною назвою «Контр-революція Української Центральної Ради». Тут ми зустрічаємо й тлумаченням Махном початку російсько-української війни: «день за днем у наш район доходили плітки, що Українська Центральна Рада не примирилася (через владу) з більшовицько-лівоесерівським блоком й, втягнувши у свою партійну суперечку трудові маси, затіяла на сцені революційних дій криваву бійню». Резюмуємо: не більшовики-рашисти здійснили напад на УНР, а саме остання «спровокувала» війну, що потім тривала понад 5 років… Дуже схоже на сучасне «8 років бомбили Донбас»…

І як же сприйняли махновці саму Центральну Раду? Відповідь більш ніж прямолінійна: «На цьому з’їзді Совєтів району були розібрані усі дані про дії і Центральної Ради, і більшовицько-лівоесерівського блоку, з яких ясно було, що Українська Центральна Рада, хоча й очолювалася соціал-революціонерами й есдеками, метою її боротьби з більшовицько-ліво-есерівським блоком було не лише вигнання “кацапів” із рідної землі неньки України”, але й придушення навіть ознак соціальної революції взагалі. З’їзд виніс свою резолюцію: Смерть Центральній Раді. (Цю резолюцію з’їзду селяни й робітники Гуляйпільського району неухильно провадили в життя)».

Яким чином махновці провадили в життя цю резолюцію на зламі 1917-1918 років? Агітаторів на підтримку УЦР та УНР «били, як ворогів братського єднання українського народу з російським». Саму ідею українського державотворення називав Махно не інакше як «шовінізмом, який фактично був керуючою ідеєю українства» й відповідно – смертю для революції.

Навіть цих кількох цитат, здається, достатньо для розуміння відношення Нестора Махна до ідеї українського державотворення. Проте матеріалу подібного тут набагато більше. Як і в інших його творах. Книга, нагадаю, була надрукована 1929 року, за кілька років після того, як остаточно закінчилися його приязні стосунки з комуністами. І, відповідно, за бажання він міг щось змінити чи надати пояснення, що його сприйняття подій за роки змінилося. Але ні. Він твердо далі стояв на своїх позиціях.

То ж чи варто додавати до «Списку імен видатних творців, дослідників і популяризаторів української мови» постать людини, яка ідею української державності розцінювала як шовінізм?

Loading...

Інтерв'ю

Юрій Сиротюк: «Між клітинкою і фігурою на шахівниці наше військове керівництво обирає фігуру»

Юрій Сиротюк: «Між клітинкою і фігурою на шахівниці наше військове керівництво обирає фігуру»

Його не було на зв’язку чотири дні. Для бійця, що перебуває на самісінькому нулі – багато. І...

19-07-2022 Інтерв'ю

Інтерв'ю з директором НАЦ УССД Юрієм Сиротюком

Інтерв'ю з директором НАЦ УССД Юрієм Сиротюком

  Інтерв'ю з директором НАЦ УССД Юрієм Сиротюком який нині боронить Україну від московського окупанта у складі 5-й окремий...

13-07-2022 Інтерв'ю

Стефан Романів: «Ми відчуваємо дух перемоги»

Стефан Романів: «Ми відчуваємо дух перемоги»

Стефан Романів – один з найбільш відомих представників української діаспори. Затертий та іронічний вислів «вчити любити...

15-06-2022 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн