Середа, 15 червня 2022 09:07

Стефан Романів: «Ми відчуваємо дух перемоги»

Розмову вела Лана Самохвалова
Стефан Романів: «Ми відчуваємо дух перемоги»

Стефан Романів – один з найбільш відомих представників української діаспори. Затертий та іронічний вислів «вчити любити батьківщину» грає новими барвами, коли йдеться про першого віцепрезидента Світового Конгресу Українців та його дружину. 

 

Подружжя австралійських українців, які побачили свою країну вже після її незалежності, але мову, історію та культуру якої вчили з дитинства, їздить сюди постійно. Так само, як постійно підтримує її.

 

Цього разу це був візит до Києва делегації Світового Конгресу Українців з групою західних військових експертів. Ми говоримо про деталі цього візиту з паном Стефаном в «Укрінформ», куди він зайшов між зустрічами із міністром оборони та двома митрополитами.

 

Пане Стефане, почнемо з питання, чому ви приїхали?

– Бо не хотів вдома траву косити (сміється).

Вагома причина. А насправді?

– Ми приїхали як делегація Світового Конгресу Українців. Щоб дати Україні відчути, що українська діаспора, Конгрес та тих 20 мільйонів українців, які живуть поза Україною в 65 країнах світу, єдині. Що ми підтримуємо Україну і хочемо їй допомагати.

А друга причина: вивчити потреби України тут, на місці. Ми вже надаємо гуманітарну та воєнну допомогу. Але можливість особистої зустрічі з міністрами та з різними іншими організаціями дає незрівнянно краще уявлення про те, що потрібно і як саме слід допомогти. І коли ми з перших вуст сформували цей перелік проблем, потреб, ми далі вже йдемо до наших урядів. Наприклад, сьогодні мали розмову із міністром оборони Олексієм Резніковим, під час цієї розмови я вислав SMS до міністра оборони Австралії, і ми за кілька хвилин погодили їхню спільну зустріч у ZOOMі.

А та допомога, про яку ми знаємо, яка публічно фігурує з боку Австралії це саме те, що нам потрібно?

– Завжди треба більше. Ми зрозуміли одну річ: Україна виграє цю війну, буде перемога. Щоб ця перемога була якнайшвидше, мілітарна допомога повинна бути найширшою. Президент Зеленський виступив перед австралійським парламентом, він подякував за бронетранспортери «Bushmaster». В України було бажання їх мати – і ми це доставили. Але я тепер, як вернуся, буду тиснути більше зі сторони громади на уряд, щоби в Україну прийшли нові бронетранспортери. Це сьогодні те, чого Україна потребує найбільше – ми говоримо про зброю. Громадський сектор очевидно займається гуманітарними справами і т.д. Але ми домовлялися з австралійським урядом, наприклад, про сучасні «дрони»: їх вислали, тисячу.

Ми також маємо Фонд, який зібрав вже 26 мільйонів доларів. Кошти йшли на допомогу теробороні, бронежилети високого класу захисту та кевларові каски. Через цей Фонд, через Світовий Конгрес Українців і через переговори з іншими урядами ми домовились про поставку іншого типу «дронів», які стріляють, але повертаються «на базу». Але до цього треба також амуніцію, щось на кшталт необхідного аксесуару. І ми домовилися про те, що купуватимемо «дрони» із амуніцією.

Наскільки ви, люди невійськові, можете це фахово обговорювати це з військовими?

– Не журіться, Олексій Рєзніков – теж не військовий, я його знаю багато років, і бачу, що він так вріс в роботу міністра оборони, що наче все життя цим займався. Крім того, з нами в делегації були люди, які повірте, дещо на цьому розуміються. Наприклад, генерал з Канади, який очолював збройні сили Канади. Ми також співпрацюємо з колишніми головами збройних сил Великої Британії, Америки і Австралії, у Світовому Конгресі створили робочу групу, яка допомагає нам вивчати ті питання на експертному рівні.

Це експерти, які можуть радити, а найважливіше, які можуть лобіювати. Наприклад, наш канадський колега чітко заявив: я повертаюся в Канаду, і буду тиснути, щоб Канада давала більше зброї, не тільки обіцяла, але й оперативно постачала. Це свідчить, що всі зустрічі за ті чотири дні його однозначно переконали в необхідності цього.

Наш ключовий меседж: завзяття до перемоги є, тож допомагайте тепер, бо завтра буде запізно. Тому наші міжнародні партнери, уряди, які обіцяють зброю, повинні робити це оперативно. Бо кожного дня гине сто або більше українців. І тому швидкість постачання – це не тільки обіцянки зі сторони Світового Конгресу Українців. Ми не лише намагаємось лобіювати зброю, а й форсуємо доставку майже «з сьогодні на завтра».

Коли в австралійському парламенті було прийнято вже згадане рішення по «Bushmaster», я відразу мав розмову з прем’єр-міністром Австралії в кабінеті у колі його радників, і його перше питання було: ми сьогодні пообіцяли, як скоро ми можемо це перевезти? І ті з наших представників, які відповідають за збройні сили Австралії, кажуть, прем’єр-міністре, не журіться, за тиждень, максимум десять днів, воно вже буде.

І це вдалось?

– Вдалось. А українці так же швидко опанували ці машини. Про їх вправність та майстерність свідчить той факт, що з 20 поставлених бронемашин лише одну втрачено в бою, всі інші 19 і сьогодні в строю та в дії. Україні потрібно більше зброї, ми будемо лобіювати, щоб Австралія більше дала. Всі наші колеги, які тут були, повертаються, розуміючи це. Андрій Футей, наприклад, з Америки він швидше поїхав, тому що наступного тижня у Вашингтоні відбудуться Українські дні. Тобто, українська громада буде працювати з конгресменами. Представники Канади будуть точно те саме робити. Керівник СКУ Павло Грод і інші минулого тижня були в Брюсселі, де збирали друзів з наших європейських структур, щоб наступного дня йти та стукати в двері до членів Європарламенту. У нас є представники в Угорщині, в Чехії, в інших країнах. Всі вони активно стукають в двері до своїх парламентів: я є ваш виборець, я наполягаю, щоб ви підтримали Україну. Ця адвокаційна робота дуже важлива.

Ви виглядаєте дуже таким мобілізованим. Чи це та сама визвольна війна, на яку чекали всі націоналісти майже сто років як на останню війну, яка вже нарешті звільнить Україну від Москви?

– Ви запитуєте, напевно, бо знаєте, що я голова Організації Українських Націоналістів-бандерівців. Головне враження цих днів: є дух перемоги. Де би не пішли, в готелі, на нарадах, всі говорять про перемогу. І коли ми переможемо, а ми переможемо, буде цілком інший світ.

Ми перемагаємо, тому що збулось те, про що казав Бандера: коли один скаже «Слава Україні!», а народ відповість «Героям Слава!». А щодо українського націоналізму, всі тепер розуміють одну річ, про яку і президент Зеленський також вже говорив: бути націоналістом – це спиратися на свої власні сили і самим приймати рішення щодо своєї долі.

Ви багато зробили для того, щоб в різних країнах Голодомор в Україні визнали геноцидом. Але сучасна Росія це дещо інше, це живий Путін, а не мертвий Сталін, ви думаєте вдасться аж так довести справу до суду?

– Я вам скажу, чому тепер буде реально все довести. Тоді західні уряди були слабкі, не тільки уряди, навіть Ватикан. Всі розуміли, що було, що сталося в 1932-33-му роках, – і Ватикан, і журналісти, і всі інші, але ховали той факт, що був Голодомор. Зрештою, все відкрилося. Ми у діаспорі докладаємо значних зусиль в цій роботі, і вже двадцять країн визнали Голодомор геноцидом.

А тут є цілком інакша ситуація. В 1932-33-му році не було Інтернету. Наприклад, про те, що на Михайлівській площі є виставка трофейної техніки, збиті танки, за день до мого приїзду написали світові медіа. Сьогодні я пішов, торкнувся, і від них ще той дим чути. Мені здається, західний світ починає розуміти, що якщо ми хочемо мати краще життя для своїх дітей, онуків, ми мусимо повернутися до певних принципів. А для цього потрібні суди.

Путін, невідомо чи він доживе до суду, зламав всі міжнародні конвенції. Втім, чому всі говорять лише про Путіна, в Думі 400 людей проголосували за війну, його олігархи, які його підтримують, – що вони, не винні?

І ми працюємо над судовими позовами. Вже створені різні робочі групи. Наприклад, в Австралії ми маємо юристів-австралійців, це міжнародні юристи, які вже зголосилися і запропонували свої послуги, бо ми маємо три тисячі людей переселенців. Не всі можуть дати свідчення. Бо воєнний злочин і свідчення про нього – це не є емоція, тут потрібні підтвердження, достовірність. Ми зустрічалися з генпрокурором цього разу. Вони також вже працюють. Коли я повернуся, наша робоча група в Австралії буде мати зустрічі з тими, хто відповідають за міжнародні суди, щоб дати певні інструкції.

Як відбувається співпраця діаспори української і австралійського уряду? Наскільки вони вас чують, наскільки діалог цей продуктивний?

– Коли почалася війна, колишній прем’єр-міністр (бо в травні ми мали вибори) подзвонив мені, і запитав як представника української громади, що будемо робити. І ми з урядом, і з опозицією працювали. Тодішня опозиція вже тепер є урядом. І весь австралійський істеблішмент гуртується навколо питання України. Міністр, який займається питанням міграції, щодня дзвонив, питався, як там справи. Тому співпраця тісна.

Чим ви поясните таку позицію Австралії, начебто далекої країни до України?

– Всі соціальні групи, і всі політики, які мають цінності, зрозуміли, що треба це робити. Але є ще одна річ щодо Австралії: MH17, літак, який збила Росія. Тоді загинуло 298 людей, серед яких були австралійці. Австралія не забула. Так, Путін та його машина постійно займається дезінформацією, але Австралія у бюджеті виділила 50 млн. доларів для видатків на міжнародний суд. І вона не забуде. Нинішня війна – останній цвях у її ставленні до РФ... Австралія ніколи не боїться називати речі своїми іменами. Не рахуйте, скільки коштуватиме газ. Просто уявіть, що буде, якщо Україна, не дай Бог, програє. Польща готуйся, Молдова готуйся, всі готуйтеся. Я, до речі, думаю, що ми постійно маємо нагадувати про війну. Ми не можемо привезти до Австралії трофейну техніку, але ми можемо привезти окремі деталі російських танків і виставити їх там разом з фотографіями з Бучі. Хай люди торкнуться до того металу, і побачать картини восьмирічної художниці, якої нема.

Скажіть, вдається діаспорі зберегти цей дух консерватизму, побожності, українства, чи вже молодь, третє покоління відходить?

– Асиміляція своє робить, без сумніву. Але ми прожили і проживаємо три епохи: Помаранчева революція, Революція Гідності і війна. І це стає потужним імпульсом оживлення української громади. Тому що люди хочуть бути задіяні в тому всьому і нам треба скористатися з тої нагоди. Наші українські школи тепер знову наповнюються, бо деякі класи стояли порожні. Наші церкви наповнюються. Наші молодіжні організації, Спілка Української Молоді, Пласт мають нагоду також.

Зберегти українськість не так вже і легко, коли 75% – це є мішані подружжя. Наші внуки знають, що таке Україна. І навіть тепер з тою війною і в школі про це говорять. Я вам дам ще один такий приклад. Наш найстарший онук був зі мною на демонстрації. А на другий день моя дочка дзвонить і каже: ти би не повірив, малий пішов до школи і почав плакати. Його вчителька питає, чому ти плачеш? Він каже, бо я був на демонстрації через війну і проти того, що вбивають дітей.

А що нам потрібно зараз? Всім, і тут, і там. Не допускати ані в собі, ані в інших втоми чи зневіри. Україна завжди відчуватиме плече діаспори. А діаспора завжди працюватиме для того, щоби в українського суспільства не було втоми чи зневіри.

«Укрінформ»

 

Loading...

Інтерв'ю

Олександр Сич: «Московщина напала на Україну, щоб знищити її як державу і націю»

Олександр Сич: «Московщина напала на Україну, щоб знищити її як державу і націю»

Голова Івано-Франківської обласної ради, доктор політичних наук, Олександр СИЧ в інтерв’ю для газети «Галичина» пояснив...

20-05-2022 Інтерв'ю

Леся Голик: «Сумівці активні на багатьох фронтах»

Леся Голик: «Сумівці активні на багатьох фронтах»

Сьогодні вся нація складає великий іспит. Сьогодні нація напружила м’язи і докладає максимум зусиль для...

22-04-2022 Інтерв'ю

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Газета «Галичина» підготувала низку інтерв’ю з людьми, які щодня своєю працею утверджують Незалежність України, наближають...

16-08-2021 Інтерв'ю

Веб-дизайн