Понеділок, 26 липня 2021 19:31

У піснях Тараса Силенка – віра в перемогу

Лариса Громадська
У піснях Тараса Силенка – віра в перемогу

Днями минає 40 днів як відійшов у засвіти бандурист, заслужений артист України, композитор Тарас Силенко (29.12.1972 – 22.06.2021). Тяжка недуга неочікувано швидко забрала життя талановитого, харизматичного, життєрадісного патріота, який понад усе любив Україну...

(Ця стаття була написана понад 6 років тому, коли вийшов другий диск Тараса Силенка «За народну честь», до 25-ліття творчої діяльності митця. Та вона так і не вийшла друком, хоча про неї ми багато разів говорили... Так майже непомітно навесні 2020 року минуло і 30 років творчої діяльності кобзаря... Тарас сказав мені, щоб я відклала цю статтю і оприлюднила згодом... Звичайно, текст подано зі змінами, додано минулий час...)

Бандура – могутня зброя у руках бандуриста

Тараса Силенка називали козаком-характерником, воїном-бандуристом, мудрецем-волхвом, який співає-молиться, ніби розмовляє із самим Богом. Твори у його виконанні – це той «дух, що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю».

Тарас понад усе любив Україну, а старосвітська бандура була для нього найбільшою розрадою і найщирішою подругою. І, водночас, музичний інструмент – це могутня зброя! Із своєю бандурою, з якою, здається, він не розлучається ніколи, Тарас справді є одним цілим. У його руках вона і сміється, і плаче, і радіє, і тужить. Тарас, як талановитий актор перевтілювався то в старця-перебендю, то в могутнього гетьмана, то в ніжного парубка, то в розгніваного гайдамаку…

Ім’я Тарас, що в перекладі означає «бунтар», ніби підсилює внутрішню суть бандуриста, яка бунтує проти несправедливості, допомагає творити козацькі і повстанські пісні, які кличуть українців до боротьби за Правду і Волю.

Перший диск «Розгублена пам’ять» вийшов 2004 р. Сюди ввійшли українські народні пісні, творчо оброблені, майстерно переспівані бандуристом, у яких відображена доба Київської Русі.

Окремі пісні із репертуару кобзаря входять до збірок, записаних з іншими виконавцями, зокрема з народною артисткою Ніною Матвієнко.

Ідея створення нового диску «За народну честь» виникла під час подій на Майдані, коли Тарасова бандура звучала у наметах і на морозі просто неба, у Київраді і в Українському домі… І хоча 23 пісні, які ввійшли до збірки, зовсім різні за тематикою, манерою виконання, характером звучання, їх об’єднує патріотична тематика. Ці пісні піднімали дух, допомагали повірити в себе і вистояти… На диску є козацькі і повстанські твори, пісні періоду визвольної боротьби українського народу проти московського окупанта ХХ ст. Окрім народних, диск містить і ряд авторських пісень: «Розрита могила» Тараса Шевченка, «Піхотинець» Олега Ольжича, «Роковини» А. Волинця, «До України» Степана Руданського. До окремих творів музику написав сам Тарас Силенко. Саме пісні, які звучали на столичному Майдані, сьогодні допомагають виборювати незалежність нашим воїнам на Донбасі, додають духу і сили на вишколах, вкотре доводять, що козацькому Роду нема переводу.

У піснях Тараса – співана історія України

Багатий і різноманітний репертуар Тараса Силенка налічує декілька сотень творів (з них десятки авторських пісень). Бандурист презентує як автентичну манеру виконання, так і більш сучасну. Чарівний академічний голос, надзвичайна харизма кобзаря, його акторська манера виконання і глибокі екскурси в історичне минуле нашого народу створювали неповторну атмосферу на його концертах і зустрічах. Його пісні несуть українську ідею, віру в перемогу, пробуджують національну свідомість.

У репертуарі Тараса Силенка є твори періоду Київської Русі; козацькі, чумацькі, повстанські, рекрутські, ліричні, календарно-обрядові пісні; фольклорні зразки, які свято бережуть український звичай. Є ряд пісень, у яких прокладений місток від далеких історичних подій і прадавнього світогляду українців до сьогодення, вони перегукуються із подіями на Майдані і нинішньою війною на Донбасі. «Я прагну створити хронологію історії України у піснях», – розповідав музикант, який часто вдавався до творчого підходу у пошуках і обробці маловідомих фольклорних речей. Можна випустити цілу серію дисків Тараса Силенка, за якими вивчати співану історію України.

1234567

Життя пов’язав з бандурою і козацькими піснями

У народній пісні є такі слова: «Через ту бандуру бандуристом став». Так вийшло і в Тараса. На одному із творчих вечорів Олеся Бердника, який проходив у Спілці письменників України, він вперше почув трьох бандуристів – братів Василя і Миколу Литвинів та Володимира Горбатюка, які виконували пісню «Рятуймо, люди, пісню». Тоді його, ще школяра, вразила потужна пісня, прекрасні голоси, супровід бандури, вишиванки – справжня українська гармонія.

Пізніше Тарас Силенко почув Миколу Будника, який грав на старосвітській бандурі на Андріївському узвозі на День Києва. Юнака вразила манера виконання, невимушена поведінка і філософія життя майстра. Зав’язалася тісна дружба. Тарас знайомиться з творчими людьми, які часто навідувалися до Будника. І остаточно вирішує своє життя пов’язати з бандурою.

З великою повагою він пригадував перших учителів у студії при капелі бандуристів: з вокалу – Віктора Мокренка і з бандури – Григорія Верету. Саме Верета організовував капелу бандуристів у Київському інституті культури і запросив молодого юнака у новий колектив. Так почалося навчання у вузі на факультеті бандури. А вже через два роки Силенко перевівся на факультет фольклору, куди запросив його художній керівник ансамблю «Кралиця» Іван Синельников.

На початку 90-х років на Соборі Української Духовної Республіки у Витачеві Антоніна Литвин, дружина відомого бандуриста, співзасновника Стрітівської кобзарської школи Василя Литвина, запросила Тараса Силенка викладати бандуру. Тож, у період бензинової кризи (добиратися до села було дуже складно), навчаючись в інституті, у вихідні працював у кобзарській школі. Сашко Шевченко, Володя Головацький і Роман Мороз – найулюбленіші і найстаранніші учні, у яких молодий наставник бачив патріотичні поривання і бажання вчитися. До речі, саме Тарас Силенко допомагав освоїти академічну бандуру і відомому японцю Чарлі Сакума.

Старосвітську бандуру ж Тарас Силенко освоїв самотужки, наслідуючи манеру виконання Миколи Будника. Першим вчителем він був у свого сина Святослава, який вже у 5-6 років міг виконати декілька творів. Бандурист також навчав грі на старосвітській бандурі Євгена Макоцьобу, Тараса Думського...

Тарас Силенко – заслужений артист України, лауреат премії ім. Юрія Голіса-Горського, член Всеукраїнської спілки кобзарів та Історичного клубу «Холодний Яр». Свого часу працював у Київському театрі «Берегиня».

Народна мудрість – найвища цінність

Крізь усе своє свідоме життя Тарас проніс отой світ дитинства, який запав йому в душу з ранніх літ, коли гостював у дідуся й бабусі на річці Рось у селі Лютарі Богуславського району, що на Київщині. Та краса природи, родинні звичаї сформували його як особистість. Саме мама Леся Савівна прищепила йому любов до світу і людей, навчила сина бути вдячним і щирим, «жити так, щоб люди не сказали про тебе погано».

Найбільшою цінністю вважав народну мудрість. Він не лише сам вивчав народні звичаї, прикмети, український прадавній світогляд, але й використовував ці знання у власному житті, ділився ними із своїми слухачами.

Тарас Силенко мав активну життєву позицію. Почути бандуру і виконання Тараса Силенка можна було на різноманітних фестивалях, концертах, презентаціях, патріотичних заходах, у дитячих таборах і на фольклорних святах. Виступав і на сценах, і на вулицях. Підтримував зв’язок з кобзарським цехом. Він був постійним учасником «Країни мрій» (Київ), «Трипільського кола» (Ржищів), «Живого вогню» (Вінниця), фестивалю Нескореної Нації (Черкащина)... Свого часу виступав бандурист у Румунії, Північній Кореї, Польщі, Росії, Словаччині, Литві, Латвії, Чехії, Німеччині, Франції, Австрії, Румунії.

Тарас Силенко майстерно грав ще й на сопілці і цимбалах. Вважав, що має вдосконалити гру на гуслах – одному з найдавніших музичних інструментів періоду Київської Русі. Бандурист надзвичайно любив мандрувати, особливо історичними місцями України. Він вірив у відродження кобзарів, які нестимуть народну пісню і українську історію в кожен дім, від одного господаря до іншого.

А ще планував записати свої пісні, систематизувати за тематикою і видати окремими альбомами. Окрім того, мріяв видати збірку маминих поезій, а також перевидати книгу Володимира Куєвди «Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект».

Тарас зібрав безцінну велику колекцію музичних інструментів (трембіта, гусла, ліра, бандури, сопілки тощо) і українського національного одягу. Свято вірив у створення власного етнографічного музею. Часто його експонати не лежали в шафах: Тарас сам виступав у сторовинному одязі, його строї та інструменти брали на зйомки фільмів, народні свята і фотосесії. Бандурист брав участь у фільмах «Богдан-Зиновій Хмельницький» (2006), «Вільне козацтво» (2009), «Гіркі жнива» (2017), «Медвинське повстання» (2019) у ролі кобзаря.

Пісня як сакральне дійство

Тарас Силенко надавав пісні особливого сакрального значення, вважав, що саме пісня може бути пророчою і актуальною у всі часи. «Пісня – це можливість щось донести сокровенне, важливе до душі слухача, – був переконаний кобзар. – Пісня – це і молитва до Всесвіту, до Творця. Я вірю в силу слова, в силу думки, а коли ще підсилено музикою, то вкладається потужна енергетика, потрібний образ, і тоді відбувається максимальний вплив на простір. Це, звичайно, і велика відповідальність виконавця».

«Улюбленою є та пісня, над якою тільки працюєш, яку перший час виконуєш, – ділився бандурист. – Та пісня найрідніша на початковому етапі, найближча, бо вона, немов немовля, ось-ось тільки народжується і їй треба приділити більше уваги, витратити більше емоцій, енергії…»

«Пісні мають велику силу! Адже навіть там, де споконвічні українські землі не входять до складу України, люди забули материнську мову, коли звучить українська пісня, то проявляється істинна душа людини, стає зрозумілим, хто були батьки теперішнього «росіянина». Подібне можна спостерігати на Кубані… Тому пісні – це те, що стоїть поперек горла всім, хто хоче ввести другу державну мову, переписати нашу історію, знищити Українську державу», – розповідав про те, що його хвилює, Тарас Силенко.

І, попри те, що репертуар кобзаря переважно войовничий, переплетений історичними подіями, від нього випромінює якесь незбагненне світло і любов до Всесвіту. Від його імені не просто «віє Силою», як сказав дослідник історії України Роман Коваль, а могутністю і величчю українських перемог, козацьких звитяг, впевненістю у національне культурне відродження України. Кожна пісня Тараса Силенка додає впевнененості у завтрашньому дні, віру в світле майбутнє в нашій Україні.

Loading...

Інтерв'ю

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Газета «Галичина» підготувала низку інтерв’ю з людьми, які щодня своєю працею утверджують Незалежність України, наближають...

16-08-2021 Інтерв'ю

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Про здобутки за три десятиліття, втрачені можливості та перспективи нашої держави розмовляємо з головним редактором...

21-07-2021 Інтерв'ю

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

21 квітня цього року в ООН вперше виступив представник ерзя – одного з корінних народів...

30-06-2021 Інтерв'ю

Веб-дизайн