Середа, 07 вересня 2022 08:43

Демоскалізація

Григорій Жибак
Демоскалізація

Взяла початок національна першість України з футболу.

Звісно, відбувається вона за надзвичайних умов. Передбачено ряд заходів на випадок ракетних ударів, команди, здебільшого, проводять домашні поєдинки в інших містах або, взагалі, на полі суперників, уболівальників на аренах нема і таке інше. Все це зрозуміло, але очікувалося, що, незважаючи на фарс-мажор, буде то вже дійсно УКРАЇНСЬКА першість.

Із початку широкого вторгнення москалів на наші терени гравці, тренери, фахівці одностайно заговорили українською мовою. Яка ж то була приємна несподіванка. З’ясувалося, всі добре володіють солов’їною. Чисельні патріотичні заяви, інтерв’ю, здавалося, до решти розвіяли сумніви щодо остаточного викорінення московсько-татарського «язика» з українського футбольного господарства.

Прихід на тренерський місток донецького «Шахтаря» хорвата Ігоря Йовичевича, який, донедавна, був чи не єдиним з-поміж наставників українських команд, хто спілкується українською, знаменував маленьке футбольне диво. Навіть у цьому клубі, власником якого є сумної слави Ринат Ахметов, заговорили державною мовою. Принаймні, футболісти. Зрештою, було й інше диво. До того. Адже годі уявити собі будь-яку іншу країну, в якій місцеві тренери не спілкувалися б її мовою. У нас це було звичним. Не соромилися навіть того факту, що іноземець Йовичевич є винятком з-поміж інших.

Про що говорити, якщо відомий український тренер Віталій Кварцяний написав свою книжку про футбол москальським «нарєчієм», бо, мовляв, футбольних термінів українською або нема, або вони якісь дивні, незвичні. І це думка тренера з Луцька. Не з Луганська чи Донецька. При всій повазі до авторитетного фахівця, який зажив слави своїми крилатими висловами та екстравагантною поведінкою, інтелекту йому бракує. І вельми. Говорити, зазвичай, він намагався українською, яка у нього є чимось середнім між азарівською «бімбою» і януковичською «йолкою».

Та повернімося до першості. Яким же було здивування, коли на футбольному полі майже нічого не змінилося. Відома українська арбітриня Катерина Монзуль, яка є однією з найкращих у світі й обслуговує важливі міжнародні матчі, кричить: «Нарушенія нє било!» і таке інше. Судді, з-між багатьох вимог, аби обслуговувати поєдинки за кордоном, мають досконало володіти англійською. Що, зрештою, і характерне для Монзуль. То невже важко в Україні говорити українською? Тим паче, в такий час. Огидно. Як тут не згадати нашого славетного корифея Павла Глазового, 100 років від народин якого було 30 серпня. Зовсім не хочу образити Катерину чи порівнювати її, але фраза знаменита: «бо якраз така біда в моєї корови: має, бідна, язика і не знає мови».

Цим «язиком» одвічного ворога грішать нині й інші футболісти, тренери, хоч на камеру україномовні. Більше того, чимало з них допомагають Батьківщині, війську. Словом, коштом, ділом. Багато про це вже писалося. Із новин, передача гравцем національної команди України Русланом Малиновським, який захищає кольори італійської «Аталанти», вантажівки на потреби ЗСУ.

Хочу виокремити нині двох молодих українських талантів. Вінгер «Шахтаря» Михайло Мудрик, який на олівці знаних європейських клубів і за якого донецькі прагнуть виручити десятки мільйонів євро, нещодавно розмістив свою світлину біля величезного банера із зображенням Степана Бандери. Нападник київського «Динамо» Владислав Ванат, якому лише із від’їздом через війну з України легіонерів знайшлося місце в основному складі, перебуваючи з молодіжною збірною у Вірменії, після відбірного поєдинку Євро-2023, на летовищі, скупив у сувенірній крамниці всі російські прапорці і викинув їх у смітник. Діялося перед чисельними кацапами, які очікували рейсу на Московію. Прикметно, що з боку москалів не було жодного обурення.

1109117 1 w 570

Це стадо ні на що не здатне. Ним маніпулюють як заманеться. Хоч кіл на голові теши. Днями так званий міністр спорту Московії Олег Матіцин підсумував таку собі всеросійську спартакіаду з літніх видів спорту, покликану замінити москалям міжнародну ізоляцію. Зі слів клерка, так зване імпортозаміщення Олімпійських ігор відбулося успішно. Настільки «успішно», що більшість кацапів навіть не тямили, що таке на Московії відбувається. Інші кепкують, згадуючи «нашу рашу», якій весь світ «заздрить», за відсутності провідних спортсменів світу, проводять аналогії із шлюбною ніччю без нареченої, звертають увагу на результати переможців, з якими на міжнародних змаганнях вони б не подолали навіть кваліфікацію.

Москалі варяться у власному соці. Видумають різноманітні матчі, як то так званий поєдинок легенд пітерського «Зеніта» та московського «Спартака», в якому знову «сяяв» такий собі «пітер», колишній гравець збірної України та й, можна вважати, що колишній українець, Анатолій Тимощук. Це вже другий матч між ними за короткий проміжок часу. Видко, скоро буде третій, четвертий…

Колись Тимощук грав за донецький «Шахтар». Зокрема, й у Лізі Чемпіонів. До міста приїжджали найвідоміші клуби світу та гравці. «Донбас Арена» вважалася однією з найкрасивіших. Нині вона поросла травою, занедбана, зазнала руйнувань, коли бандити завдали по ній ударів, які намагалися подати як з українського боку. «Русскій мір» за вісім років довів місто до зубожіння. Замість футбольних видовищ у місцевих «трохи» інші пріоритети. Зокрема, як би спокійно, без штовханини і словесної перепалки одержати на один паспорт п’ять літрів питтєвої води…

Пригадується, не раз і не два президент «Шахтаря», такий собі некоронований король Донбасу Ринат Ахметов, заявляв тоді про якусь міфічну вищість регіону. Хто не знає утопічного вислову, що Донбас годував усю Україну? Це саме Ахметову треба «завдячувати» за каламутність регіону і, врешті, захоплення його частини московською ордою.

Тоді власниками провідних українських клубів були відомі україножери. Як то «Дніпра» – Коломойський, «Металіста» – «полярус» Януковича на прізвище Курченко, далі володіють київським «Динамо» брати Суркіси і одеським «Чорноморцем» Леонід Клімов. Останній – відомий «дєятєль» Партії регіонів. Зокрема, своїм голосуванням за диктаторські закони 16 січня 2014 року. Із початку вторгнення кацапської нечисті в Україну він причаївся був, жодних різких рухів і заяв. Тепер, з огляду на ситуацію, коли Одеса встояла, вирішив перевзутися. Не віриться, що щиро. Радше, аби замилити очі. Втім, у будь-якому випадку сталися приємні зміни на одеській арені. Відтепер, на трибуні величезними буквами написано «Чорноморець» замість колишнього москальського «Чєрноморєц».

Не відстали від цього Клімова й Суркіси. Молодший, Ігор, той, який офіційним президентом «Динамо», заявив, що його брат Григорій завжди був за Україну. Навіть у Партії регіонів. Хотілося б нагадати про чисельні «проукраїнські» діяння «патріотів», але забракне не лише моєї шпальти про спорт, а й цілого числа нашого часопису. Чого варті, хоча б, знайдені на стадіоні «Динамо», з якого рукою подати до Майдану Незалежності, сотні біт, якими режим Януковича мав розганяти учасників Революції Гідності кінця 2013 початку 2014 років… І так далі, і таке інше.

Тепер – усі патріоти.

Loading...

Інтерв'ю

Станіслав Федорчук «Стан»: Кожна робота на війні є важливою

Станіслав Федорчук «Стан»: Кожна робота на війні є важливою

Відомий політолог і публіцист, історик і аналітик, автор книги «Демонтаж лицемірства» (2012 р.), громадський активіст...

24-08-2022 Інтерв'ю

Олександр Ясенчук: «Чернігів не капітулював, а вистояв»

Олександр Ясенчук: «Чернігів не капітулював, а вистояв»

Наш співрозмовник Олександр Ясенчук «Студент». Відомий громадський діяч, волонтер і журналіст. Автор декількох монографій, присвячених...

10-08-2022 Інтерв'ю

Юрій Сиротюк: «Між клітинкою і фігурою на шахівниці наше військове керівництво обирає фігуру»

Юрій Сиротюк: «Між клітинкою і фігурою на шахівниці наше військове керівництво обирає фігуру»

Його не було на зв’язку чотири дні. Для бійця, що перебуває на самісінькому нулі – багато. І...

19-07-2022 Інтерв'ю

Веб-дизайн