Росія завжди підтримувала створення сепаратистських рухів на пострадянському просторі: у Придністров'ї, Нагірному Карабасі, в Абхазії, Південній Осетії, – а тепер у Криму й на Донбасі.
Нині у кривавих боях із російськими підрозділами та сепаратистськими загонами формується якісно нове у моральному сенсі українське військо, що, поза сумнівом, відіграватиме значно помітнішу роль у суспільному житті країни.
16 вересня минуло 9 місяців відтоді, як у Верховній Раді купка регіоналів з комуністами «прийняли» диктаторські закони. Вони мали залякати українців, але навпаки – змобілізували громадськість на посилення спротиву режиму Януковича. Який врешті завалився, немов хатинка, збудована хоч із золотих, проте все ж таки сірників. Нажаль, при цьому ці сірники запалили криваве полум’я війни на Донбасі.
Можна довго робити вигляд, що т.зв. перемир’я насправді означає припинення російсько-української війни на фронті й поза ним. Звичайно, можна все пояснювати категоріями політичної боротьби, натомість ми пропонуємо поглянути на ситуацію в країні в світлі понять окупації та колабораціонізму.
Уже кілька років тема люстрації, очищення влади є в Україні напрочуд модною. Залишається тільки з жалем думати про те, чому вона не була такою в 90-ті роки минулого століття, що було б набагато актуальніше…
Схоже, настав час, аби рішуче змінити нашу термінологію щодо нових умов війни з Росією. Це стосується назви тих, хто тероризує південні райони Донеччини та Луганщини. Очевидно, що це не є ні повстанці, ні сепаратисти, і навіть не терористи. Звісно, якась невелика частина цієї публіки може претендувати на такі назви, принаймні у власному уявленні. Але це аж ніяк не загал тих, які зараз керують війною та окупацією в цьому регіоні. Очевидно, що керівники всіх цих озброєних людей є росіянами або за громадянством, або за службовою належністю до тих чи інших військових та розвідувально-диверсійних структур Російської Федерації.
Перша світова війна почалася з терористичного акту в Сараєво. Друга світова – провокацією в містечку Гляйвіц (сьогодні – Глівіце). Під час урочистостей з нагоди 100-ліття від початку Першої світової війни, які відбулися на австро-угорському цвинтарі у місті Редіпулья, найбільшому меморіальному цвинтарі Італії, під час проповіді Папа Римський Франциск визнав: «Третя світова війна частково вже почалася». Ми ж констатуємо: і знову нести її тягар доводиться перш за все нам, українцям. А наш противник, Путін, не цурається провокацій та тероризму ані як приводу для агресії, ані як методу ведення війни.
Ми живемо у найважливіший період новітньої історії України. Доленосні події революційного Майдану 2013-14 років та російська агресія в Криму і Донбасі можуть змінити вектор розвитку не лише окремого сучасного покоління, а нації взагалі на десятиліття, а то й цілі століття. Причому у позитивний або негативний бік. Усе залежатиме від правильного політичного мислення, національної консолідованості та змобілізованості суспільства, ефективності військового командування, правильних оцінок та висновків влади, політикуму і народу із ситуацій, що складаються та змінюються часто із калейдоскопічною швидкістю.
Історичні події мають здатність повторюватися. Можливо, це відбувається через те, що правителі, від яких залежать долі людей, погано засвоюють уроки історії.