Понеділок, 06 вересня 2021 21:28

«Дивна» війна і шлях перемоги

Ігор Лосєв
«Дивна» війна і шлях перемоги

Ось вже 2,5 роки, з часів обрання президентом Зеленського з його гаслом «головне – перестати стріляти», українська армія не воює. Її функція – сидіти в окопах, витримувати ворожі обстріли і ні в якому разі не завдавати ворогові нищівних ударів.

 

За Порошенка (до якого було дуже багато справедливих претензій) армія потроху, по 100, 200 метрів, по кілометру повертала, «вигризала» українські території, повільно просуваючись вперед. Деякі спостерігачі називали цю тактику «повзучим наступом». Але військові відчували, що вони воюють. Це відчувало й суспільство, в якого підтримували патріотичний тонус. А тепер тільки здача позицій, замаскована під «розведення військ». Це «розведення» чомусь не стосується ворога...

Армія, будь-яка, навіть найкраща армія, якщо вона не воює, а тривалий час безцільно сидить в окопах, неминуче деградує, морально розкладається. Таких прикладів у воєнній історії різних країн і народів дуже багато. Російська царська армія в 1916-1917 рр. розклалася, коли в окопи до солдатів, що там сиділи, прийшли більшовицькі агітатори. Легко працювати з уже напіврозкладеною довгим сидінням в окопах невоюючою масою. Більшовики постаралися, запропонувавши відповідні гасла: «Багнети в землю!», «Мир без анексій і контрибуцій!», «Перетворимо імперіалістичну війну на громадянську!» і т.д. А ще були заклики до братання з солдатами німецької і австро-угорської армій. Більшовики люто критикували будь-які спроби влади організувати якісь активні бойові дії на кшталт Брусиловського прориву, бо тоді юрба озброєних людей знову ставала армією...

Потім за такою ж схемою більшовики розклали армії держав Антанти, що висадилися в різних куточках колишньої Російської імперії і довго стояли, практично не воюючи. Успіхи червоної пропаганди були настільки разючими, що західним країнам довелося подалі від гріха повернути свої армії додому.

Наші військові тепер перебувають у ролі мішеней (за Порошенка таке теж було, але в значно менших масштабах). Для чого сидіти, в ім’я чого сидіти? Українському солдатові залишається тільки чекати, коли вб’ють його чи товариша поруч... Досвідчені офіцери і солдати від такого безглуздя масово звільняються зі складу Збройних Сил...

Два з половиною роки і ніяких зрушень, тільки нескінченне базікання «зелених» і не дуже «зелених» політиканів про всілякі «формати». Але нічого не змінюється. Сидіння в окопах без бойових дій призведе лише до нового наступу Путіна і втрати ще кількох українських територій. Вигравати час є сенс лише тоді, коли за цей час щось робиться для посилення армії, оборонної промисловості, мобілізації суспільства. Але якщо не робиться нічого чи робиться вкрай мало?

На превеликий жаль, «стратегія» Зе і його команди призводить до гниття і розкладу не лише армії, але й всього суспільства.

Дедалі більше в українському суспільстві поширюються капітулянтські настрої, небажанні протистояти агресорові, загальна апатія і байдужість. Ми бачили, як за даними соціологічної агенції «Рейтинг», 41% опитаних громадян України підтримали абсурдну і небезпечну для України ідею Путіна про «один народ».

А вчинок військовослужбовця ЗСУ спортсменки Ярослави Магучих, яка на Олімпійських іграх в Токіо обнімалася з російською спортсменкою, капітаном збройних сил РФ?

Тисячу разів правий досвідчений дипломат, колишній посол України в США Валерій Чалий, який сказав: «...Сьогодні все залежить від потужності наших Збройних сил, а потім уже все інше. У міжнародній політиці на перший план дедалі більше виходить право сили». А ми продовжуємо гратися у «формати», самозабутньо захоплюватися пустопорожніми розмовами, які ні на крок не наближають нас до відновлення суверенітету та територіальної цілісності. Ми повинні знаходити всі необхідні фінанси на наші ЗСУ, а не витрачати під час війни 7 мільярдів гривень на примхи і капризи, на «президентський університет». Це ж наскільки далекою від реального життя людиною треба бути, щоб виступати з ідеями подібних «потьомкінських сіл».

Внаслідок «миролюбної» політики Зеленського суспільство дедалі більше деградує, стаючи доволі легкою здобиччю для агресора. Чи стало сьогодні українське суспільство більш готовим до відсічі, більш консолідованим і згуртованим у захисті своєї країни ніж у 2014 році?

Питання...

Щоб не розкладатися, армія має діяти – бодай давати адекватну відповідь на дії ворожої армії. А краще вчиняти ініціативно – адже війна іде на нашій території. Проте армія воює чи не воює в тому коридорі можливостей (в нашій ситуації він дуже вузький) який сформовано для неї вищою владою...

А для перемоги треба підвищувати військову міць держави. Нескінченні зустрічі з Меркель, Байденом, Макроном, дипломатичні усмішки й рукостискання з ними не просунули нас ні на крок до звільнення наших територій і до вигнання агресора з нашої землі...

Допоки Україна не стане потужною військовою державою, сподіватися нема на що.

 

Loading...

Інтерв'ю

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Газета «Галичина» підготувала низку інтерв’ю з людьми, які щодня своєю працею утверджують Незалежність України, наближають...

16-08-2021 Інтерв'ю

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Про здобутки за три десятиліття, втрачені можливості та перспективи нашої держави розмовляємо з головним редактором...

21-07-2021 Інтерв'ю

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

21 квітня цього року в ООН вперше виступив представник ерзя – одного з корінних народів...

30-06-2021 Інтерв'ю

Веб-дизайн