Субота, 11 грудня 2021 17:48

Шантаж чи війна?

Віктор Бобиренко
Шантаж чи війна?

Тепер, коли Байден після переговорів з Путіним поговорив і з Зеленським – можна остаточно підбивати підсумки.

Чи були ми на порозі війни? Чи досі вона реальна? Чи це просто такий своєрідний шантаж Путіним Європи і США?

Чи домовлялися про Україну за спиною України? І взагалі: що це було?

Ми маємо нову стратегію від Росії. Раніше, у ХХ столітті, існувало правило: мобілізація – це війна. Якщо ви перекидаєте додаткові формування у бік кордону, концентруєтесь, розгортаєте логістику (склади, боєприпаси, госпіталі) і мобілізуєте резервістів – це точно війна.

Мобілізація – це дуже дорого. Тому, як говорили горці – коли джигіт витяг кинджал – він має вдарити. Знову ж, наляканий противник теж починає мобілізацію. Процес стає незворотнім. І війна починається вже в силу обставин.

Саме тому, за досвідом світу – мобілізація і дислокація в конкретних місцях – вважаються безперечними передумовами війни.

Звідси і переполох. Знову ж, на Заході кажуть, що інформацію про можливу інтервенцію здобували не лише через супутники (які й показали значні скупчення військ), а й з агентурних джерел. Агенти Заходу в Кремлі давали сигнал: Путін налаштований на війну.

Але ж, можливо, це така тактика: найвище керівництво закинуло дезінформацію про напад – спустивши тему на рівень нижче: Думи, округів і армій, знаючи, що звідти точно будуть витоки. А значить – світова паніка.

Ескалація відбулася на фоні неготовності Європи. Німеччина у процесі формування уряду. Франція готується до виборів. Коронакриза. Європа розділена – у тому числі й російським газом. США втягнуті у протистояння з Піднебесною. Ідеальний час нападати. Або шантажувати.

І весь світ не знає по справжньому: це шантаж? Чи Європа на порозі великої війни? А у Європі вже забутий страх війни. Уже зістарилися ті, хто війни не бачив. Але свіжий страх – проблема з мільйонами мігрантів.

І в цей час Росія презентує абсурдний, надуманий «страх»: вона боїться розширення НАТО на схід і тому готова до превентивного удару.

Насправді – це було розширено вікно Овертона – поставити неможливі претензії цивілізованому світові. А заодно – консолідувати російське суспільство навколо вождя. Істерія навколо «Захід на нас нападе!» – додатково легітимізує владу Путіна. Особливо в очах російської провінції.

Тому що не лише для Путіна Сталін є кумиром. А і для 68% росіян. А значить – закручувати гайки – можна. Бо скоро війна. А війна в Росії – завжди «священная».

В Росії думають у своїй парадигмі. Що за шахівницею сидять великі гравці. А роль пішаків – лише змінювати клітинки на дошці. Тому для Кремля – Україна управляється Держдепом.

І цей свій наратив вони успішно насадили в Україні між нашими «експертами».

Тож для Росії важливо було загнати Захід в куток власним шантажем

Але, перший висновок з подій, які можна винести:

1)Росія продумує програшні в довгостроковій перспективі стратегії, бо не враховує фактор громадянського суспільства в США, Європі та Україні.

2)Байден, на відміну від Путіна, не цар і має рахуватися з експертною та суспільною думкою. І у тому числі з республіканцями та фрондою в середовищі демократів, де «яструбів» уже не менше, ніж «голубів».

3)Сенсу домовлятися без України немає. Бо перехід українською владою (якщо її за версією Росії можна «напрягти» на відмову від Криму чи вибори на Донбасі під російськими прапорами) «червоних ліній» миттєво спричинить новий Майдан. А боїться Зеленський не далекої Москви, а блокади Банкової.

4)Українське громадянське суспільство, підсилене ветеранами, унеможливлює договори за його спиною. Пасіонаріїв забагато, щоб ними нехтувати.

Недоліки та переваги

Основний недолік ситого Заходу – небажання конфлікту. Збереження статусу кво – хай усе буде як було – найкращий розвиток подій. Можна говорити про Крим і Мінські домовленості скільки завгодно довго. Наприклад, кілька поколінь.

Основні переваги Путіна – це поведінка «бєспрєдєлу». Він веде себе як маніяк. І ми знаємо, що він не буде вести війну за дуельним кодексом. Він вдарить битою ззаду.

А ще – у нього стратегічна ініціатива. Важко спрогнозувати маніяка, бо лише він знає, коли і де нападе на жертву. Так і ми можемо лише гадати, з якого напрямку буде агресія: з Брянська на Чернігів і Київ? З Бєлгорода у бік Харкова? Чи з Криму у бік Дніпра і Маріуполя?

Але основна перевага нас і наших союзників, що зараз не ХХ століття. І зненацька напасти вже не можна. І у нас буде час почати відмобілізовуватися.

І в Росії про це знають. І це – теж фактор стримування. При наявній понад 240 тисячній армії – наш мобілізаційний потенціал – додаткових 800 тисяч. І з цими силами Путіну треба рахуватися.

Тож краще залякувати, ніж воювати.

Результати:

Путін і Росія

1)Путін добився свого: з ним говорять. А значить у власній свідомості і очах власного оточення він закріпив статус геополітичного гравця вищого рівня.

2)Росія випробувала поєднання військового і невійськового методу для посилення впливу. У нашому класі, виявляється, хулігана бояться, хоч і роблять вигляд, що не страшно. Мобілізація не як початок війни, а як шантаж – працює. І це нова стратегія. Путін таки добре налякав Захід можливістю дестабілізації ситуації. Погроза війною, як інструмент нав’язування власної волі. І тепер Путін буде ним користуватися до якоїсь розв’язки. І бажаний перспективний результат для нього – нова мюнхенська угода.

3)Росія вбила клин між США, Західною Європою і країнами Східної Європи, для яких агресія Росії не надумана, а реальна.

4)Росія розчинила вікно Овертона дуже широко. І ось уже для цивілізованих країн спасіння: якщо Росія не нападе, то це вже добре. І вже ніколи говорити не те, що про повернення Криму (з яким не «на камери» вже усі змирились), а і проблеми з Донбасом – вже не обговорюються.

Захід

1)Захід так і не усвідомив. За Україну не треба воювати. Не потрібно на цій території баз і ракет. І можна дійсно нівелювати вигадані «побоювання» Путіна «про небезпеку для Росії» публічними заявами про те, що Україна у найближчі 10 років не зможе стати членом Альянсу, а значить і предмет для розмови – відсутній. Тут по Насреддіну: за 10 років або віслюк здохне, або падишах помре. Але погано, що Захід не зрозумів: нас не треба захищати – нас потрібно озброювати. «Стінгери» і «Джавеліни», розвідувальні дані і нові санкції – все що нам потрібно.

2)Висновок для Європи очевидний: повний перегляд енергетичних стратегій. Безпека Європи буде досягнута у повній мірі лише тоді, коли російський газ складатиме в підземних сховищах континенту незначну частину. А краще зовсім нічого. Росія сильна доти, доки вона продає дві речі: енергоресурси і право на мир. Помножити імперію на нуль: це не боятися і не торгувати. І тоді мир можливий.

Україна і Зеленський

1)Ця ситуація на користь Зеленському. Цивілізованому світові, в силу обставин, необхідно спілкуватися з лідером України. І Зеленський у своїй омріяній ролі – в центрі уваги. І відношення до України, як форпосту цивілізації на Сході – буде вимушено переноситись і на нього. З ним говоритимуть. На нього ставитимуть. А він розігруватиме роль батька і спасителя нації. І головне: в Офісі президента створюватимуть міф: бути в опозиції до Зеленського – підігрувати Москві. На фоні розмов про війну на другий план відходять і «Вагнергейт», і офшорний скандал. А перед новим роком звикнуть до нових тарифів. І рейтинги влади перестануть падати. І до осені наступного року – стабілізуються, або й (за розумної поведінки) дещо відіграються.

2)Але від ситуації вигодонабувачем стане і вся Україна. Вже ніхто з політиків не стає навіть опосередковано на бік Росії. І вже і на кухнях менше тих, хто шепоче: «Путін – прийди». Президентство Бойка чи Медведчука виглядає ілюзорним. Тепер проблема в електоральному вимірі – не «п’ята колона», яка зцементувалася на рівні 12-15%. Тепер проблема – можливий консенсус олігархів для просування у владу нового популістичного проекту. Наприклад, Разумкова.

Ну і мусимо констатувати. Конфлікт не вичерпано. В кращому випадку – відтерміновано. Росія і надалі шантажуватиме світ, щоб здаватися імперією. Це потрібно режиму і для зовнішніх «понтів», і для внутрішнього вжитку. І шантаж – не тільки газом чи військовою ескалацією. Коли цього перестануть боятися – вони включать шантаж ядерною зброєю.

Пам’ятаєте? Дмітрій Кісєльов вже говорив про радіоактивний попіл. Чекайте. Скоро ці цитати стануть у вжитку і у Лаврова.

Loading...

Інтерв'ю

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Газета «Галичина» підготувала низку інтерв’ю з людьми, які щодня своєю працею утверджують Незалежність України, наближають...

16-08-2021 Інтерв'ю

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Про здобутки за три десятиліття, втрачені можливості та перспективи нашої держави розмовляємо з головним редактором...

21-07-2021 Інтерв'ю

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

Сиресь Боляєнь: «Україні потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи»

21 квітня цього року в ООН вперше виступив представник ерзя – одного з корінних народів...

30-06-2021 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн