Понеділок, 11 квітня 2022 17:38

Здолати Росію

Сергій Квіт
Здолати Росію

Незадовго до останнього нападу Росії на Україну я опублікував статтю під назвою «Битва за історію та побудову ідентичності: фейкові новини в протистоянні з професійними».

Зараз, коли бойові дії розгортаються на повну, зрозуміло, що цю розмову варто продовжити, щоби проаналізувати трьох її головних акторів: Росію, Україну і так званий «Колективний Захід». Ця розмова про світ, у якому ми живемо, світ, який стикається з величезними проблемами, що стосуються чесності та гідності.

Росія – міжнародний терорист, а російське суспільство – співучасник злочинів Путіна

Напад Росії на Україну виявив безліч проблем у взаєморозумінні та пошуку точок дотику в глобалізованому світі. Якщо ми не знайдемо способу зрозуміти одне одного, ми просто знищимо нашу планету. Почати варто з визначення «українська криза». Це не криза. Це – війна. І почалася вона не у 2022 році, і навіть не у 2014. Насправді вона ніколи й не закінчувалася, вона триває століттями, відколи стало можливим говорити про історію України та історію Росії.

Навіть серед професійних істориків дуже непросто дійти згоди, коли почалися ці дві історії й у чому реальна різниця між українським і російським культурним продуктом. Це тому, що Росія ніколи не стидалася використовувати вкрадене ім’я (до Петра Великого територія, що сьогодні називається Росією, мала назву, схожу на її столицю – Московія), створюючи не що інше, як маргінальний продукт монгольського рабства.

Саме тому Путін зараз намагається захопити Київ – місто, яке є столицею і сучасної України, і було столицею держави під назвою Русь у ранньому середньовіччі – у часи, коли не існувало ні Москви, ні Росії, що датуються початком 18 століття. Історія відносин між Україною та Росією – це не лише історія боротьби України за незалежність. Російське суспільство вважає за необхідне знищити Україну, бо це суспільство сприймає Україну як дзеркало, у яке йому страшно подивитися. Саме тому Росія є екзистенційним ворогом України. Це справді питання життя та смерті.

Крім цього ірраціонального підґрунтя російського імперіалізму (сьогодні – путінізму) є ще одна цілком раціональна причина варварської поведінки Росії щодо України. За два дні до вторгнення Росії в Україну, професор Роберт Персон і посол Майкл Макфол написали: «Путіну загрожує успішна демократія в Україні. Він не може терпіти успішну, процвітаючу та демократичну Україну на своїх кордонах, особливо, якщо український народ почне процвітати й економічно». Іншими словами, ідеться про дві різні політичні культури та два різні геополітичні вибори, які відповідно роблять українці та росіяни.

Завдяки перевернутій російській суспільній свідомості, яка надихнула Володимира Путіна на створення найбільшої у світі фабрики фейкових новин, знецінилися багато назв злочинних режимів та їхні прояви, такі як «нацизм», «фашизм» і «геноцид». А зараз ми документуємо геноцид – цілеспрямоване та планомірне знищення українців, українських міст, української державності, української мови, української історії.

Ми бачимо численні тіла закатованих і вбитих мирних жителів, розкиданих по вулицях звільнених від росіян міст і сіл України, ми продовжуємо чути розповіді тих, хто вижив, про терор, переслідування та зґвалтування під час російської окупації. На тимчасово окупованих територіях ми бачимо спроби замінити українські назви вулиць на радянські, вилучати та знищувати українські книжки та нав’язувати російську мову як мову навчання в українських школах.

Перехоплені розмови російських військових в Україні з їхніми дружинами та батьками (опубліковані в соціальних мережах) – безпрецедентне свідчення низинних і жорстоких сімейних стосунків і страхітливе розуміння деградації та розбещеності російського суспільства. Російські матері використовують ненормативну лексику навіть більш вправно, ніж їхні сини (таке грубе спілкування неможливе в українських сім’ях, а українці розцінюють таку мову як доказ крайнього варварства росіян). Дружини російських військових кажуть чоловікам, які предмети побуту та одягу їм варто вкрасти з українських магазинів або в живих чи мертвих українців.

Росіяни відправляють поштою награбовані телевізори, пральні машини, кондиціонери, електросамокати, відеокарти, акумулятори, дитячі іграшки, жіночі товари, шампуні, гелі для душу, сковорідки тощо. Інші награбовані речі, включно з викраденими автомобілями, продають на базарі в Наровлі, містечку в Білорусі. Цей ринок був спеціально відкритий для купівлі-продажу награбованого в Україні майна.

Ця ганебна поведінка має глобальні наслідки. Наприклад, у Лондоні запустили ініціативу привозити до російського посольства старі речі та меблі, ганчір’я, б/в побутову техніку та інший непотріб – це те, що сьогодні справді потрібно російській армії та її громадянам.

На початку 21 століття ми повинні були зіткнутися з нацією мародерів, і це має стати для інших попередженням: людський регрес можливий, і ви можете його побачити в російському суспільстві. Це суспільство любить Путіна та підтримує «остаточне вирішення українського питання», тобто повне знищення України як держави та фізичне знищення українців.

Для цього були підготовлені спеціальні плани та ідеологічні обґрунтування. Найбільш промовистою є стаття російського політтехнолога Тимофія Сергейцева, яка пояснює необхідність планомірного знищення українців та української держави, ґрунтуючись на політичних цілях Путіна. Справа в тому, що російське суспільство не здатне іронічно подивитися на себе з боку й жахнутися з глибини власної деградації.

Росіяни бояться нас, бо розуміють, що ми знаємо про них усе. Упродовж століть українці були свідками російських злочинів. Після звільнення приміських поселень під Києвом один ліберальний український гуманітарій, наляканий масовими вбивствами, які російські військові, тікаючи, не встигли приховати, написав у соцмережах: «Ваша мова нелюдська. Ваша література нелюдська. Уся ваша “культура” нелюдська. Горіть у пеклі, звірі. Ми вб’ємо тут вас усіх. І після нашої перемоги ми не залишимо вас самих ніде у світі, не сумнівайтесь у цьому ні на мить».

Варто зазначити, що технології перевірки фактів незабаром дозволять створити всеосяжну доказову базу злочинів Росії та росіян, скоєних в Україні. Наприклад, за даними волонтерської розвідувальної організації InformNapalm, виконавцями геноциду українців у Бучі під Києвом були військовослужбовці 64-ї окремої мотострілецької бригади зведеної армії Міноборони Росії (фото та відео їхніх звірств були опубліковані у світових ЗМІ).

Ця військова бригада дислокується в селищі Князе-Волконське Східного військового округу Хабаровського краю. Командир бригади підполковник Азатбек Омурбеков (по батькові Асанбекович), його електронна пошта: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., номер телефону: (4212) 397103. Охочі можуть знайти навіть списки всіх награбованих речей, відправлених російськими військовими їхнім сім’ям, а також імена їхніх родичів, які зараз користуються речами, що колись належали вбитим українцям, а також їхні адреси та номери телефонів у Росії.

Україна та Колективний Захід: треба знати одне одного

Ця війна продемонструвала не лише дивовижну стійкість і рішучість українців чинити опір. Ця війна також є новою артикуляцією старих стереотипів щодо росіян, які впродовж усієї своєї історії не могли створити нічого свого, але завжди намагалися вкрасти в інших те, що їм подобалося. Подібні думки лише зараз починають звучати в глобальному медійному контексті Колективного Заходу, що раптово «прокинувся». Також цілком можливо, що бажання більшовика «відібрати (щось у когось) і поділити» виходить не з марксизму як такого, а сягає своїм корінням у російську традицію.

Російська армія хотіла посіяти страх в Україні та хотіла бліцкригу. Натомість вона отримала зневагу, яку може мати лише вільний народ до рабів, які не мають власної волі та власного розуміння подій. Росіян шокувала та вразила залізна дисципліна, висококваліфікована відповідь Збройних сил України, масовий загальнонаціональний волонтерський рух країни та фантастична самоорганізація українського суспільства. Нація мародерів проти нації волонтерів – це все, що вам потрібно знати про російсько-українську війну, битву, яка все ще загрожує перерости в Третю світову війну.

Дискусія в українських ЗМІ розвивається в ногу з розгортанням війни. Українці зневажливо називають російських військових «москалями» та «кацапами» (історично принизливі українські терміни для росіян, що прийшли з 18 століття), «орками» (злі сили, що служать темряві з романів Дж. Р. Толкіна), а також мародерами, ґвалтівниками, вбивцями (це відповідає продемонстрованій поведінці російської армії), і рашистами (з відомого неологізму чеченського лідера Джохара Дудаєва, який об’єднав в одному слові два значення – росіянин і фашист).

Колективний Захід більше не може ховатися за удаваним історичним невіглаством і «зручними» легендами про СССР як про «великого союзника» в Другій світовій війні проти німецького нацизму.

Елементарний здоровий глузд допомагає зрозуміти, що Сталін розпочав війну як природний союзник Гітлера й лише потім, за певних обставин, уникнув покарання за злочини комунізму, зокрема «винахід» концтаборів ГУЛАГ та злочини Голодомору (Великий Голод). Сьогодні ми, як ніхто, розуміємо, що безкарне зло продовжує підштовхувати Росію до скоєння нових злочинів проти людства.

Колективний Захід сам створив образ свого незграбного союзника у вигляді царської Росії/Радянського Союзу/путінської Росії, що також відіграло певну позитивну роль, підкресливши правильність західного способу життя, дозволивши милуватися «загадкою російської душі», її досягненнями в опері, літературі, фігурному катанні та балеті. Проблема в тому, що вся російська культура є імперською та шовіністичною, пронизана ненавистю до інших культур і традицій.

У західних аналітичних центрах сформувалася ціла каста шанувальників «великої російської культури», за що платили, переважно, самі ж росіяни. До 2022 року ця каста продовжувала виправдовувати «особливий шлях» путінського режиму. Їхні прихильники, західні журналісти зі схожими поглядами, уже давно отримали в Україні неофіційну назву «клуб Дюранті».

Вони займалися поширенням російських фейків і наративів, підтримкою міфу існування незалежної журналістики та вільної преси в Росії, створенням сучасного проросійського дискурсу. На думку українського політолога Олексія Гараня, навіть зараз, під час війни, міжнародна журналістика значною мірою була в полоні російської пропаганди й могла б подавати якісніші матеріали з реальним розумінням української дійсності в більш професійному сенсі.

Тут ідеться про глибшу кризу Колективного Заходу, куди входить безсилля ООН, корозія морального компасу Червоного Хреста, який допомагає отримати «міжнародне схвалення» на насильницьку депортацію українців до Російської Федерації під час нинішньої війни, відкрита пропутінська позиція Угорщини, яка є членом ЄС, та інші подібні приклади.

А що відбувається за межею добра і зла? Сьогодні є чимало точок зору, що насправді не Володимир Путін залякував росіян, створюючи свій тоталітарний режим, а те, що російське суспільство знайшло в Путіні такого бажаного «сильного лідера», що втілює весь спектр російських імперських стереотипів і комплексів. Подібні соціальні механізми підтримують феномен постправди, коли великі сегменти національної аудиторії без будь-якого тиску чи примусу з боку влади не хочуть бачити цілісну та правдиву картину світу. Натомість вони вимагають лише зручних і комфортних новин. Іншими словами, вони обирають фейкові новини.

Висновки

Якщо ми порівняємо українські та російські соціальні цінності, то побачимо, що вони разюче відрізняються. Справа не просто в різних політичних інтересах, а у двох абсолютно різних способах мислення та життя, і, як уже було сказано вище, у двох різних політичних культурах. Вимога свободи слова та здатності критично мислити з української сторони піддається нападкам із боку фальшивої медійної реальності та глибокої моральної деградації з російської.

Отже, гасло «Київ проти Москви!», висунуте українським визвольним рухом у ХХ столітті, накладається на зіткнення давніших, ранньомодерних метафор про «Другий Єрусалим» (Київ як символ справедливості), що стоїть проти «Третього Риму» (ще одна назва, яку Москва обрала собі як символ свого імперського російського деспотизму). В інтерв’ю польському журналісту та літературному критику Славомиру Сераковському Тімоті Снайдер сказав: «Якби українці не воювали, світ був би темніший». «Ідеологія та пропаганда Путіна вичерпалися». «Україна діє сміливо та мудро».

У ці дні, дивлячись на Україну, яка захищає свою незалежність, гідність і справедливість, багато політиків у різних країнах світу не перестають питати себе: «Як моя країна і я сам повели би себе в такій ситуації?»

Loading...

Інтерв'ю

Леся Голик: «Сумівці активні на багатьох фронтах»

Леся Голик: «Сумівці активні на багатьох фронтах»

Сьогодні вся нація складає великий іспит. Сьогодні нація напружила м’язи і докладає максимум зусиль для...

22-04-2022 Інтерв'ю

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Олександр СИЧ: Саме постання України – це вже революційний факт

Газета «Галичина» підготувала низку інтерв’ю з людьми, які щодня своєю працею утверджують Незалежність України, наближають...

16-08-2021 Інтерв'ю

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Віктор Рог: Незалежність – синонім відповідальності й трамплін для можливостей

Про здобутки за три десятиліття, втрачені можливості та перспективи нашої держави розмовляємо з головним редактором...

21-07-2021 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн