Понеділок, 20 червня 2022 15:02

Рашистська інтоксикація окупованих теренів Запорожжя

Юрій Щур
Рашистська інтоксикація окупованих теренів Запорожжя

Трохи більше ніж 100 років тому уродженець сучасного Токмака, що в Запорізькій області, Марко Безручко став автором «Дива над Віслою», врятувавши Польщу та й Європу загалом від більшовицької чуми.

Земляки славетного генерала Армії УНР у перші ж дні повномасштабного вторгнення російських військ стали заручниками ще одного «дива», яке трапилося неподалік від них – на Чонгарі. Окуповане місто чинило громадянський спротив, однак він поступово перейшов у іншу, не публічну, площину.

Схожа доля у розташованого неподалік Мелітополя, якому випало бути центром тимчасової окупаційної адміністрації, перш за все – місцем паломництва колаборантів різного калібру та ґатунку. Однією із стратегічних задач рашистів стала «зачистка» міста від результатів українізації (надто «лагідної», як на 30 років незалежності). Перш за все – у освіті. Ще тривали бої неподалік від міста, а окупанти вже почали тероризувати вчителів і намагалися організувати навчання у школах, коледжах та вишах. Звісно, що російською мовою, за російськими підручниками, з «правильними» акцентами. Рашисти не задають безглуздих питань «Яка різниця», вони вихолощують все українське, бо цей фронт для них не другорядний. Він – рівний серед головних. Бо освіта російською мовою за російською програмою – це набій у автоматі пропагандиста.

Час від час у на ютуб каналах рашистів з’являються репортажі про вичищення бібліотек від «україно-нацистської» літератури. У Запорізькій області публічно висвітлено такі процеси у містах Енергодар та Мелітополь. У місті атомників у фокусі рашистських пропагандистів опинилися книги з історії України, зокрема визвольного руху та АТО/ООС. Серед них почесне місце зайняла й «Молодь і націоналізм» Віктора Рога.

У Мелітополі подібна акція була висвітлена більш пафосно. Воно й не дивно, враховуючи що це місто вважається окупантами «столицею» окупованого регіону. Радіоперехоплення співробітників СБУ засвідчують, що зачистка бібліотек міста від українських книжок явище не стихійного характеру – а цілком спланована акція. При чому мова йде не лише про українські історичні книги, де міститься «переписана історія». Окупанти підходять до проблеми ширше – мова про вилучення усієї україномовної літератури. Що взамін? Півтори тонни книжок із самої Москви, «єдино правильною» мовою, з «єдиноправильним» поглядом на історію німецько-совєтської війни. І, звичайно ж, Лєрмонтов й інші автори із когорти «література ж ні при чому». Однак, саме ця література, Лєрмонтови, Пушкіни, Толстиє – маркер колонізації, «русскоміровский» стовп на кордонах імперії. В українських містах немає пам’яток залучення до Європейської культури, немає Шекспірів, Байронів, Сервантесів, Гомерів. Там лиш сморід імперії, що бовваніє над приматом національної культури.

А Мелітополь знову став містом, де українство в окупації зазнає руйнувань від імперців. Абсолютно очікувано, хоч і болісно, було дізнатися про демонтаж барельєфа Дмитру Донцову, який було встановлено ще 2006 року на будівлі колишнього реального училища, де починався освітній шлях чорнявого хлопця з Таврії. Змінювалася влада в Україні, на зміну помаранчевим приходили біло-сині, вирував сепаратизм 2014-го у Медовому місті, та барельєф Дмитру Донцову нагадував, що в цьому краї все чуже може бути лиш тимчасово. Бо Мелітополь – невід’ємна частина України.

І саме із Донцовим, як символом українського Мелітополя, широким фронтом воювали зрадники та окупанти. Барельєф демонтовано під недолугі коментарії чергового ветерана «куликівської битви під Бородино», який бідкався, що нацисти міцно прикріпили об’єкт до стіни, «щоб швидко не зняти». Містечковий гауляйтер підписав розпорядження про перейменування вулиці Донцова в Мелітополі, нарешті задовольнивши свої мрії. Таким чином, в публічний простір міста було інфільтровано постать сталінського терориста Судоплатова, бо саме він «замінив» Донцова в уяві окупантів. Мелітополь було загаджено білбордами з портретом терориста, а на будинку №1 перейменованої вулиці відкрито меморіальну дошку з приписом (російською мовою): «меч відплати для зрадників батьківщини». Нічого дивного: сучасні терористи героїзують терористів минулого. А щодо відплати – вона ще буде, обов’язково.

демонтаж

Вже на цьому можна було би ставити три крапки й багатозначно запитати: «То що, деколонізація не на часі? Какая разніца?». Та зупинюся ще на одному моменті. Нагадаю, про всяк випадок, що у Запорізькій області бої ще тривають. Обласний центр, справжній – не фейковий, захищений і перебуває під контролем української влади. А російські війська продовжують обстріли та спроби повного захоплення території. Однак окупанти із своїми поплічниками значні ресурси спрямовують саме на маркування окупованої території, як невід’ємної частини «русского міра». На збіговиську козачків з окупованих територій разом із російськими кураторами, яке відбулося у окупованій Розівці, вже зараз вирішують як будуть відзначати ювілей битви на Калці 1223 року. За однією із версій, ця битва відбулася на території сучасного заповідника «Кам’яні могили» на межі Запорізької та Донецької областей. І 800-літній ювілей – чим не привід пропаганди «русского міра». І кого цікавить, що князівські дружини на цій битві були з сучасних центральних та західних областей України. І так, великий князь суздальський Юрій Всеволодович тоді в похід не виступив, формально виславши на допомогу свого племінника, ростовського князя Василя, який на битву «запізнився».

Проте, найприкріше у цій ситуації не те, що козачки-імперці планують відзначати ювілей битви на Калці. А те, що подію цю вони вже давно «приватизували» й посилено насаджували саме своє її розуміння задовго до повномасштабного вторгнення. При абсолютному ігноруванні українських спецслужб. І прізвища колаборантів, які зараз на побігеньках в окупаційної влади, давно відомі усім українським активістам, журналістам, просто небайдужим громадянам. Але не «компетентним» органам. Гауляйтер окупованих теренів Запорожжя – діючий депутат Запорізької обласної ради…

Жахи повномасштабного вторгнення, окупації запустили процеси дерусифікації та деколонізації. Ті процеси, про необхідність яких десятиліттями говорять українські націоналісти. Та головне питання, яке виникає зараз: а чи після Перемоги не загальмуються ці процеси? Чи обговорення перейменувань об’єктів топоніміки не перетвориться у заговорення проблеми. Чи не вийдуть на головні магістралі забаганки містечкових князів, які й зараз демонстративно не відмовляються від свого образу русскоязичного українського патріота? Очевидно, що регіон потребує детоксикації від рашизму, Запорізький край потребує оздоровлення свого образу та публічного простору.

Loading...

Інтерв'ю

Стефан Романів: «Ми відчуваємо дух перемоги»

Стефан Романів: «Ми відчуваємо дух перемоги»

Стефан Романів – один з найбільш відомих представників української діаспори. Затертий та іронічний вислів «вчити любити...

15-06-2022 Інтерв'ю

Олександр Сич: «Московщина напала на Україну, щоб знищити її як державу і націю»

Олександр Сич: «Московщина напала на Україну, щоб знищити її як державу і націю»

Голова Івано-Франківської обласної ради, доктор політичних наук, Олександр СИЧ в інтерв’ю для газети «Галичина» пояснив...

20-05-2022 Інтерв'ю

Леся Голик: «Сумівці активні на багатьох фронтах»

Леся Голик: «Сумівці активні на багатьох фронтах»

Сьогодні вся нація складає великий іспит. Сьогодні нація напружила м’язи і докладає максимум зусиль для...

22-04-2022 Інтерв'ю

Веб-дизайн