Четвер, 04 серпня 2022 08:59

Що буде після Росії?

Юрій Сиротюк, Юрій Олійник
Що буде після Росії?

23 червня Комісія США з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінська комісія) організувала конференцію під назвою «Деколонізація Росії: моральний та стратегічний імператив». 

Нарешті на досить високому рівні на Заході заговорили про потребу підтримки національних прагнень народів, досі поневолених Москвою – від націй Кавказу та Поволжя, до субетнічних груп на кшталт козаків чи сибіряків.

А вже 22-24 липня у Празі відбувся Другий Форум вільних народів Росії, в роботі якого взяли участь як представники визвольних рухів поневолених народів, так і окремі діячі московської (тепер зазвичай діаспорної) опозиції. Важливий сам факт проведення заходу з такою назвою. В ньому взяли участь такі знакові особистості, як представник руху «Вільний Ідель-Урал», голова уряду Татарcтану у вигнанні Нафіс Кашапов, один із лідерів башкирського руху «Башкорт» Руслан Габбасов, мусульманський інтелектуал Харун (Сідоров).

Резонанс заходу настільки значний, що на нього відреагувала московська офіційна пропаганда (від центральних телеканалів до телеграм-каналу Кадирова), яка зазвичай намагається замовчувати подібні визвольницькі ініціативи. А московська газета «Новые известия» не обмежилась висміюванням, а взяла коментарі в різних культурних та релігійних лідерів республік для підтвердження, як їм нібито добре живеться у складі імперії. Однак вже навіть московські пропагандисти змушені допускати елемент правди, цитуючи політолога Алєкєя Пухаєва, що визнає: «Нещодавно ухвалений Закон про рідні мови свідчить про те, що малі народи Кавказу та Росії потребують захисту. Тобто від вивчення, наприклад осетинської мови, відмовитися можна, а від англійської – ні. Вибиваючи з-під ніг у малих народів їхню ідентичність, ви отримуєте не асимільоване населення, а живильне середовище для екстремізму…». Така критика свідчить про реально велике обурення мовною політикою, яку не можуть замовчувати навіть офіційні ЗМІ.

Прийнята Форумом «Декларація деколонізації Росії» визнає Росію державою-терористом та досить чітко поєднує питання депутінізації з проблемою деколонізації – надання окремим народам визнаних на рівні ООН можливостей для самовизначення. Містяться заклики до регіональних еліт щодо протидії Москві. Врешті планується на листопад проведення Міжнародної конференції з мирної деколонізації та територіального облаштування постросійського простору. Звісно, висловлені плани поки що утопічні, і мають більше характер намірів та декларацій. Однак дуже важлива їхня промоція на міжнародній арені та робота з медійним простором поневолених народів, які консолідовані у підписанні Декларації.

Особливо цінне – пропонований перелік можливих державних утворень, який не є вичерпним. Сюди входять Татарстан, Інгрія (Петербург), Башкортостан, Ерзянь Мастор, Мокшан Мастор, Чувашія, Карелія, Бурятія, Калмикія, Дон, Уральська Республіка, Черкесія, Сибір, Помор’я та інші – не лише національні республіки, але й органічні субетнічні частини московитського простору, які дозріли до національного самовизначення внаслідок наявності окремішньої регіональної культури та спільного минулого.

Важливо, що на міжнародному рівні озвучені тези, які спростовують кількасотрічні міфи щодо відмінності політики московської влади і нібито ліберальної опозиції. Ця думка чітко проглядається в доповіді голови уряду Чеченської Республіки Ічкерія у вигнанні Ахмеда Закаєва, що порівнює політику царського режиму з проектами лібералів-декабристів, які планували масові депортації народів Кавказу і їхню асиміляцію. Реалізував ці плани вже сталінський режим в 1940-х роках.

Московська імперська опозиція прогнозовано скептично поставилась до ініціативи. Ще у травні у Вільнюсі на Форумі вільної Росії (організованому московською опозицією) не було допущено до слова представників башкирського та татарського рухів. Однак реальні зміни в імперії можливі лише при залученні інтересів усіх регіонів та народів, а не лише федерального центру, хто б не утримував там владу.

Звісно, проведення таких Форумів – лише початок, покликаний артикулювати неминучість переформатування євразійського простору. Для реалізації планів слід посилено працювати з медійним простором та елітами окремих регіонів. Що не під силу зібраній у Празі опозиційній діаспорі. І поки на рівні США та інших держав Заходу лише зріє, обговорюється в експертних середовищах можливість дефрагментизації Росії, Україна повинна на урядовому рівні включитись і підтримувати цей процес. Зокрема на фоні формування в РФ національних батальйонів окремих республік слід підтримати формування альтернативних підрозділів в рядах ЗСУ, з можливістю переходу на наш бік осіб, що добровільно здадуться і перейдуть на сторону України. Хороший досвід є вже щодо чеченських та білоруських підрозділів, на нього варто орієнтуватися.

Важливо, щоб Україна на державному рівні сформулювала політику щодо визнання визвольницьких рухів поневолених Москвою народів. Зокрема Верховна Рада має підтримати Постанову про Декларацію Верховної Ради України про надання незалежності поневоленим Московією народам і країнам. В документі постулюється, що московська колоніальна імперія має пройти деконструкцію, демілітаризацію, денуклеарізацію, дерашизацію і декомунізацію, визнається право на національно-культурну самобутність та політичне самовизначення усіх народів РФ, в тому числі позбавлених національного самовизначення в рамках російської федерації (таких як іжорці, вепси, донські козаки).

Як і в середині 20 століття, коли за ініціативи українських націоналістів було сформовано Антибільшовицький Блок Народів під гаслами «Свобода народам! Свобода людині!», Київ залишається точкою збору національно-визвольних рухів московської імперії. Ну і на рівні вітчизняних інтелектуалів слід остаточно визначитись, хто є надійними союзниками – визвольницькі рухи поневолених народів, регіональні політичні ініціативи, а не імперсько-ліберальна та москвоцентрична група так званих «хороших русскіх», які б вони прапори і гасла не використовували.

Loading...

Інтерв'ю

Юрій Сиротюк: «Між клітинкою і фігурою на шахівниці наше військове керівництво обирає фігуру»

Юрій Сиротюк: «Між клітинкою і фігурою на шахівниці наше військове керівництво обирає фігуру»

Його не було на зв’язку чотири дні. Для бійця, що перебуває на самісінькому нулі – багато. І...

19-07-2022 Інтерв'ю

Інтерв'ю з директором НАЦ УССД Юрієм Сиротюком

Інтерв'ю з директором НАЦ УССД Юрієм Сиротюком

  Інтерв'ю з директором НАЦ УССД Юрієм Сиротюком який нині боронить Україну від московського окупанта у складі 5-й окремий...

13-07-2022 Інтерв'ю

Стефан Романів: «Ми відчуваємо дух перемоги»

Стефан Романів: «Ми відчуваємо дух перемоги»

Стефан Романів – один з найбільш відомих представників української діаспори. Затертий та іронічний вислів «вчити любити...

15-06-2022 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн