Четвер, 10 листопада 2022 13:39

Падіння імперії. Як це було і як буде

Володимир Тиліщак
Падіння імперії. Як це було і як буде

Ми перебуваємо на порозі чергового і, хочеться вірити, остаточного розпаду російської імперії.

У минулому столітті та імперія пережила два своїх «напіврозпади»: у 1917 та у 1991 роках. Обидва ці напіврозпади мають багато спільного і демонструють певні закономірності як, врешті-решт, вона може остаточно розвалитися. 

Отож, як говорить нам російський історичний досвід, розпади розпочинались із війни, що «пішла не за планом». 

У 1914 році Росія розпочала війну із Австро-Угорщиною, яка швидко переросла у світову. А у 1979 році СССР організував переворот в Афганістані і далі змушений був ввести свої війська, щоби здолати народний спротив афганців. І у першому, і у другому випадках війни перетворились із переможних маршів у затяжні і криваві конфлікти, які викинули тодішні підвладні імперії суспільства із звичних зон комфорту. Причому не лише і не стільки військові поразки стали тригерами цього.

Перед 1914-им обивателі Російської імперії тішились небувалим економічним підйомом. А у 1970-их совєтське суспільство увійшло у пору свого «застою» і жило порівняно краще, аніж будь-коли до того. Тож війну, яку розпочинала влада, ті обивателі зустріли або з ентузіазмом, як у 1914, або ж з спокійною байдужістю, як у 1979 р. Пропагандисти славили владу й армію. Жодних помітних, а, тим паче, масових, протестів проти воєн і не було. Звичайно, хтось, десь, якось незгоду висловлював, але більшість обивателів воліли довіряти пропаганді про армію, що «всєх сільнєй», і про безпомічність ворогів.

І з цієї зони комфорту, коли війна далеко, і офіційні реляції повідомляють про «перемоги», подвиги чи, навіть, якісь «перегрупування», але ніколи про відступи, російських обивателів викинули не поразки на фронті, а... мобілізація. Так, саме мобілізація, чи то відкрита, як у 1914 і сьогодні, чи то прихована, як у 1980-их, і є тим каменем, що запускає лавину.

Офіційній пропаганді зручно вірити, коли ти на дивані і воєнна реальність тебе не зачіпає. Тішитись офіційним повідомленням що «втрат немає», допоки у твоїй «дєрєвні» чи «городкє» не починають хоронити загиблих у далекому Афганістані чи в Україні. Допоки до тебе у дім через кватирку не забрався якийсь «чорт» з воєнкомату, щоби вручити повістку. А коли твій родич чи сусід, з яким ти вчора «бухав», сьогодні відправлений на фронт і завтра він може повернутись чи то в цинковому гробу, чи у чорному пакеті, усе стає іншим. Коли ти розумієш, що війна може безпосередньо зачепити тебе чи твоїх близьких, то уже не до викриків пропаганди з екрану телевізора чи церковного вівтаря. Тоді стає вкрай необхідним розібратись, що ж там насправді, чого очікувати завтра та післязавтра. І доводиться «злазити з дивану» і шукати альтернативні джерела інформації, адже «всьо нє адназначна». 

Саме тому у роки Першої світової війни став стрімко зростати рівень писемності населення в Російській імперії (для того, щоб читати листи з фронту, та й нелегальні газетки і листівки), а у 1980-их роках масово починають слухати «ворожі голоси» західних радіостанцій. Нині ж путінські активно забороняють неконтрольовані ними соцмережі. Та це їм не допоможе. Адже і в роки Першої світової, і в роки афганської воєн, і сьогодні для росіян головним джерелом альтернативної інформації стають чутки. Тож не дивно, що й останнім часом російські соціологи фіксують зростання довіри росіян до чуток. 

А поживу усіляким чуткам дають і невдачі на полях боїв, і бардак у логістиці та забезпеченні військ, і бардак в тилу, який наростає по мірі того як система починає давати збої. Чутки вбивають офіційну пропаганду.

Радянський союз розвалився не тому, що полиці в магазинах спорожніли. Насправді вони ніколи не були повними. Народ звик жити у скруті. І російська імперія у 1917 році розвалилась не тому, що не стало хліба в Петрограді. Голод прийшов пізніше, уже за більшовиків. Насправді і СССР, і царська імперія померли тоді, коли припиняла діяти пропаганда.

Сьогодні ми перебуваємо на тому порозі, за яким російська пропаганда починає втрачати свій вплив на власних обивателів. Це яскраво продемонструвала та ж масова втеча від «часткової» мобілізації. І виття роспропагандистів, що наростає, також про це.

Далі важитиме уже не стільки ситуація на фронтах, як поглиблення усвідомлення і в російському суспільстві, і, передусім, в його елітах, що ситуація заходить у тупик і «так далєє продолжатса нє может». Важливим для суспільних настроїв буде лише стабільний потік похоронок і гробів з фронту, а також наростаючий безлад з логістикою і забезпеченням. Навіть якісь там перемоги російських військ на фронті уже не надто впливатимуть на це. Успішний, так званий Брусиловський прорив у 1916-му не зупинив внутрішньої деградації царської імперії.

І тоді у Росії настає час для головного. Наближені до правителя забажають його усунення, щоби повести Росію «куда нада». У лютому (точніше на початку березня) 1917 року царські генерали під приводом хлібних бунтів у Петрограді домоглись зречення «кривавого Миколи». У серпні 1991 року кремлівські шанувальники «Лебединого озера» взялись усувати «міченого Мішу». Нічого із задуманого у них, звичайно ж, не вдалося, але… суспільству продемонстрували, що зміни можливі. Власними руками, так би мовити, «десакралізували» імперську владу. І, фактично, за лічені дні імперські конструкції починали «сипатись», як у 1917-му, так і у 1991 роках. 

Як буде цього разу час покаже. І, як видається, часу цього чекати залишається не надто довго.

Ми бачимо наростання змін і у суспільних настроях, і у настроях еліт в Росії. Більшість обивателів, навіть з тих, хто погоджується спілкуватись із російськими соціологами, уже не за продовження війни. Російські еліти, з одного боку, все ще чіпляються за те, що вдасться посадити Україну і її союзників за стіл переговорів і «зафіксувати» награбоване. З іншого боку, деякі суровікіни стараються видумати «нєпростиє рєшенія», у яких Херсону відводять роль Сталінграда. Але водночас дехто з польових Z(зеківських) командирів уже приміряє на себе мундирчик «рятівника» Росії. 

Проте результати зустрічі світової двадцятки в Індонезії засмутять російських імперців та й результати виборів в США не додадуть їм оптимізму. І суровікінські «нєпростиє рєшенія» не зупинять ЗСУ. А санкції продовжують «не діяти» і падіння російської економіки наростає.

Тим часом наближається зима. І як замерзатимуть в українських полях чмобіки в гумових берцях, російській пропаганді від обивателів приховувати буде важко. Тож хтось у за спиною Путіна промовить, «так дальше продолжатса нє может» і… регіональні еліти кинуться рятуватись подалі від падаючого Кремля. Як говорили герої Мартіна: «Зима близько!»

Loading...

Інтерв'ю

Андрій Букін: «Боротьба триватиме і після перемоги»

Андрій Букін: «Боротьба триватиме і після перемоги»

Андрій Букін – учасник трьох революцій: Студентської, Помаранчевої та Революції Гідності. Він – волонтер і...

01-12-2022 Інтерв'ю

УКРАЇНСЬКИЙ СВІТ з Олегом Вітвіцьким. Випуск 8. Білорусь.

УКРАЇНСЬКИЙ СВІТ з Олегом Вітвіцьким. Випуск 8. Білорусь.

Інтерв'ю із білоруським націоналістом та опозиціонером Сергієм Висоцьким: останні новини про "мобілізацію", чи готується "нападєніє...

07-10-2022 Інтерв'ю

Веб-дизайн