Понеділок, 28 листопада 2022 08:36

Голодомор - розплата за відсутність національної єдності

Віталій Назаренко
Голодомор - розплата за відсутність національної єдності

Щодня в 1933 році від голоду в Україні помирало 25 тисяч осіб, половина з яких були діти віком від 6 місяців до 17 років. За два страшних роки в моєму рідному селі більшовики убили голодом цілі родини Рожків, Ярошенків, Хоменків, Фелоненків, Сугоняків, Хальків, Бизюків, Суховіїв, Фесенків, Толочків, Тарасенків, Савченків та багатьох інших.

У Національній книзі пам’яті кількість зареєстрованих убитих комуністами голодом мешканців села перевищує 100 осіб. Це тільки тих, яких записали «померли від голоду». Удвічі більше померло «від старості», «слабості» або ж і взагалі без зазначення причин смерті – понад 300 селян.

Бизюк Петро Мусійович – мій прадід по материнській лінії рідної баби Маври… Народився 1867 року, помер 21 листопада 1932 року. В мартирологу записали «помер від старості»… У 65!

Халько Опанас Іванович, народився 1848 року, помер 12 червня 1933 року. Його дружина, Халько Наталія [...], 1846 року народження померла наступного дня – 13 червня 1933 року. Причину смерті більшовицькі статисти не зазначили. Так робили, щоб приховати масштаби трагедії, відомого світові як Голодомор 1932-33 років. Халько Опанас Іванович – рідний брат мого прадіда Кирила – він та його родина вижили під час страшного голоду…

300 чоловік за два страшних роки в окремо взятому селі? Я завжди дивувався – таких страшних цифр немає у більшості навколишніх сіл.

Що особливого в цій землі, окрім розораного більшовиками-колгоспниками курганного некрополю (ІІ тисячоліття до н.е.), закатаного в бетон цілющого джерела на «Мокрому полі» (неподалік від місця, де розстрілювали крутянців) та закинутого староруського городища? Копаючи вглиб, я збагнув: Голодомор – це була розплата більшовиків за підтримку селянами Хорошого Озера повстанців та козаків, а ще – дії на місцях так званих активістів з числа місцевої голоти та прислужників колаборантів. Їхні нащадки і досі живуть посеред нас, чекають «визволителів»...

Цими землями кочували та рубали на капусту більшовиків махновці Щуся, мої земляки поповнювали ряди найвідомішого повстанського отамана цього округу – славетного земляка, уродженця Власівки отамана Ангела (діяв на території Борзнянського, Прилуцького, Ічнянського, Ніжинського, Козелецького, Бахмацького, Чернігівського, Конотопського районів, на півночі Полтавщини), загони уродженця Шаповалівки отамана Петренка (діяв на території Сосницького, Борзнянського та Менського районів), отамана Григорія Штокала (діяв на території Борзнянщини, штаб містився на Галайбиних хуторах), отамана Орловського (діяв на території Борзнянського району).

Всіх цих людей, незважаючи на незначні ідеологічні розбіжності, об’єднувало одне – любов до рідної стріхи та ненависть до червоних, особливо жорстоко повстанці ставилися до продзагонівців, які забирали у селян хліб.

Голодомор – цілеспрямована політика більшовиків зі знищення українського села – бунтівного і непокірного, що раз за разом кидало виклик червоній системі та ставило під загрозу, власне, спокійне її функціонування. Голодомор – це ще і плата українців за відсутність національної єдності, за отаманські амбіції, за «моя хата скраю», братовбивство… Якою ж страшною була плата наших прадідів за поразку.

Проте варто пам’ятати, що не всі українці помирали, як вівці, в очікуванні різника, не всі віддавали хліб і прирікали себе та своїх дітей на голодну смерть. За підрахунками істориків, в цей час відбулося більше 4 тисяч повстань, але ці повстання вже не мали організованості, були слабко оснащеними і, швидше, відчайдушними, ніж героїчними.

Показово, що проти окупаційної московської влади повставали і ті, хто допомагав більшовикам душити в зародку вільну Україну. Одним із таких було повстання 41-річного уродженця села Тупичів, колишнього червоного партизана і керівника районного ЧК Якима Рябченка.

У повстанні взяли участь й інші колишні червоні партизани. Раніше вони, повіривши соціальній демагогії комуністів, допомогли Москві завоювати Україну. У роки так званої колективізації ці люди нарешті збагнули, що Росія загарбала Україну з метою її нещадної експлуатації.

Яким Рябченко також встановив зв’язок із своїми колишніми ворогами, які захищали Україну в лавах Армії УНР. Повстанці розправлялися з помічниками московських окупантів. 14 травня 1931 року вони вбили міліціонера, кандидата у члени компартії, який приїхав вистежувати повстанців на хутір Безік Бурівської сільради Городнянського району.

Яким Рябченко відкрито заявляв, що Україна має бути для українців. Повстанці хотіли відродити козацький лад. Чимало з них були козацького походження. Було визначено, що суддівські функції в кожному населеному пункті повинні здійснюватися козацькою радою. Козаки мали бути озброєними. До речі, ідеї козацького устрою в той час були особливо популярними на Городнянщині. Міркую, що Яким Рябченко перейняв їх у свого колишнього ідеологічного ворога сотника Вільного козацтва, підполковника армії УНР, пізніше полковника УПА Івана Ремболовича.

17 червня 1931 року за 8 км від Городні відбувся бій повстанців з карателями. З 100 – 150 козаків лише половина мала рушниці та револьвери. Бракувало й набоїв.

Під кулеметно-рушничним вогнем курсантів Гомельської школи Товариства сприяння обороні, ҐПУ і міліції селяни відступили… Вороги схопили важко пораненого Рябченка.

У його справі окупанти відкрили провадження проти 174 осіб, 36 з них засудили до різних строків ув’язнення, а Рябченка і 17 його побратимів – до розстрілу.

Ось їхні імена:

Рябченко Яким Гнатович,

Шаш Мойсей Парамонович,

Сущик Василь Іванович,

Дробноход Іов Устимович,

Ступак Яків Андрійович,

Бугрим Яків Дмитрович,

Булах Федір Петрович,

Мельник Олексій Дмитрович,

Редько Петро Яковлевич,

Бондаренко Євдоким Данилович,

Пономаренко Яків Іванович,

Чугай Олексій Савович,

Мурач Єгор Леонтійович,

Кравченко Михайло Арсенійович,

Тимошенко Кіндрат Степанович,

Зуб Мирон Васильович,

Філон Олександр Андрійович і

Комзол Родіон Єгорович.

У вересні 1989 року Чернігівська обласна прокуратура реабілітувала всіх повстанців. Однак у березні 1991 року скасувала свою постанову як помилкову – через причетність Якима Рябченка та його соратників до вбивства окупантів і зрадників України.

Рівно за рік ті, кого вбивали повстанці, забиратимуть у селян хліб, прирікаючи їх на голодну смерть, розстрілюватимуть і виселятимуть незгодних, забиратимуть майно у заможних...

Виходить так, що для держави Україна героями того часу залишаються ті, хто допомагав Москві завойовувати Україну, а ті, хто їх убивав – БАНДИТИ! Не вірите? Зайдіть в Чернігівське ГУ НП і подивіться на портрети тих, хто формував «народну міліцію». Просто сходіть на чернігівський Вал, де досі почесно поховані ті, хто вбивав самостійників і вибивав українців з Чернігова.

В часи Великих Визвольних Змагань чи не пора назвати речі своїми іменами? Героїв героями, а бандитів – бандитами!

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: «Український націоналізм – це спосіб життя, спосіб мислення»

Олег Медуниця: «Український націоналізм – це спосіб життя, спосіб мислення»

Інтерв’ю з Головою ОУН (б) Олегом Медуницею про майбутнє українських націоналістів. Про те, яким чином...

08-01-2023 Інтерв'ю

Юрій Сиротюк: «Ми кладемо окупантів пачками»

Юрій Сиротюк: «Ми кладемо окупантів пачками»

Відверта розповідь з окопів під Бахмутом про особливості війни проти імперії, безглуздість російських генералів та...

20-12-2022 Інтерв'ю

Андрій Букін: «Боротьба триватиме і після перемоги»

Андрій Букін: «Боротьба триватиме і після перемоги»

Андрій Букін – учасник трьох революцій: Студентської, Помаранчевої та Революції Гідності. Він – волонтер і...

01-12-2022 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн