Понеділок, 28 листопада 2022 08:38

Український світ: внутрішній вимір

Олег Вітвіцький
Український світ: внутрішній вимір

Внутрішній вимір українського світу сегментується на ряд напрямків: політичний, соціально-економічний, духовний, а, останнім часом, головно – воєнний.

Безумовно, станом на сьогодні, саме збройний напрямок є вирішальним. Адже, хто би що не говорив, але саме на полі бою вирішуються доля держави і нації. І, як наголошував основоположник ОУН полковник Євген Коновалець, саме у вогні перетоплюється залізо на сталь, а у вогні збройної боротьби перетворюється народ у націю. Сьогодні ми констатуємо позитивні тенденції як військового (професійність армії; належний рівень підготовки генералітету, офіцерів і солдатів; висока мотивація до боротьби), так і цивільного націєтворчого (народна підтримка ЗСУ, волонтерство, національна єдність тощо) характеру. Тому саме воєнний напрямок є вирішальним фактором щодо перспектив розвитку вільного і сильного Українського Світу.

Істотно впливовими залишаються і два наступних напрямки – політичний і соціально-економічний. Вони органічно пов’язані із збройним, адже є першочерговою відповіддю на питання «за що воюють ЗСУ та ТРО?». Не лише за рідну землю, за території чи майбутні покоління, але й за український вектор розвитку української держави, за побудову справедливого, рівноправного і успішного українського суспільства. Саме тому, навіть в умовах війни, потрібно вибудовувати конструкцію нової України, врахувавши помилки минулого і можливості прийдешнього. Потрібно, нарешті, розробляти реальні реформи, проектувати масштабні національні проєкти, готувати основу, внутрішню базу новітнього «плану Маршала» для України. Як не парадоксально, але саме період війни, дає право вирішувати найскладніші і найзапущеніші питання на кшталт, як подолати кланово-олігархічну систему у політично-економічній сфері, чи як ліквідувати московський патріархат у духовній царині.

Спроби нейтралізувати вирішення цих та їм подібних проблем «до завершення війни» носять маніпулятивно-популістський характер.

Так, безперечно, століття боротьби, випробовувань, підневільного життя, голодоморів та геноцидів відклали свій відбиток на єдності та цілісностях українства. Навіть останні тридцять років розвитку України, як незалежної країни, не можна, однозначно, занести у актив державотворення. Постколоніальна спадщина, прорахунки у пріоритетах розбудови нації та держави, соціально-економічні кризи, зрештою, постійний розкладаючий руйнівний вплив «п’ятої колони» і брутальний натиск «русского міра» не сприяли належному розвитку і утвердженню нації, як самодостатньої і однорідної одиниці.

Саме тому так важко було знайти ключ до вирішення, окрім політичних чи релігійних проблем, скажімо, мовного питання, яким часто штучно намагались розколювати суспільство. Впродовж десятиліть саме мовне питання було гострим індикатором можливості внутрішньонаціонального діалогу і порозуміння.

Іншим маркером можна назвати сприйняття та підтримку у суспільстві національно-визвольної боротьби ХХ століття.

Повертаючись до питання взаємозв’язку між подіями сьогодення та минувшини, варто наголосити, що, власне, розуміння спільного знаменника між національно-визвольним рухом періоду Другої світової війни та збройною боротьбою українського народу в часі повномасштабного московського вторгнення у 2022 році, і є ключем для вирівнювання дисбалансу суспільної думки, де підтримка ЗСУ перевалює за 100%, а позитивне ставлення до УПА лише наближається до 50%. І виглядає так, що допоки між Романом Шухевичем, Дмитром Клячківським, Степаном Бандерою, Дмитром Грицаєм, Миколою Арсеничем не буде поставлено знак рівності, щодо належного пошанування і визнання, поряд із Сергієм Кульчицьким, Василем Сліпаком, Віктором Гурняком, Степаном Тарабалкою, Тарасом Бобаничем, Олегом Куциним, із тисячами знаних і не знаних, загиблих і живих українських Героїв, доти залишатиметься цей світоглядний дисбаланс, про який йшла мова вище. Допоки, разом із Героями України Ігорем Гордійчуком, Денисом Прокопенком, Святославом Пономарем не стане в один ряд Герой України легендарний сотенний УПА Мирослав Симчич, до тих пір внутрішній вимір українського світу залишатиметься проблемним!

Суттєво вплинути на вирівняння означеного вище дисбалансу, можуть внутрішньоміграційні процеси, які розпочались від початку війни. Близько 5 мільйонів громадян України перемістились із тимчасово окупованих або прифронтових міст і громад до відносно безпечніших областей на Заході України. Тривають активні процеси інтеграції внутрішньопереміщених осіб у соціокультурне середовище Галичини, Волині, Буковини. Мова йде не лише про побутово-економічні чинники, але і про більш глибші фактори світоглядної взаємодії, які, за окремими винятками, носять позитивний і конструктивний характер.

Тож коли ми стверджуємо про можливість тектонічних змін у формуванні української парадигми, то варто визнати, що, в особливий спосіб, вони розпочались аж у 2014 році, після Революції Гідності та з початком війни на Донбасі. За вісім років боротьби українці загартували дух і волю, переосмислили історію і власне місце серед вільних народів. Українці обрали ціннісні орієнтири, скинули ідолів минулого і приклонили коліно перед справжніми Героями та їхньою посвятою! Так, не все відбулось ідеально, але на те вони і тектонічні зміни, щоб не реагувати на дрібні коливання.

Наш споконвічний ворог, який розпочав повномасштабне вторгнення, заявивши про потребу «денацифікації» України, власне реагував на ці зміни. Для нього було критично важливим спробувати мілітарно зламати українців, щоб не дозволити їм перейти точку неповернення. Але Путін і його «аналітики» помилились в розрахунках. Українська точка неповернення вже була перейдена, жереб кинуто і Рубікон залишився за спиною українських легіонів. А понтонний міст через національний Рубікон спорудили ті, хто чітко усвідомлював суть і значення місії, закладеної у перших рядках Декалогу українського націоналіста: «Я Дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарської потопи і поставив на грані двох світів творити нове життя: здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї!»

Важливу, хай і не помітну для простого ока, роль організованого націоналістичного руху щодо готовності до національного спротиву зараз важко не визнавати. Послідовно і методично ОУН готувала українців до нового, ймовірно – вирішального етапу війни проти споконвічного ворога! І основною метою діяльності була боротьба за серця і душі українців, першочергово – молоді, а головним завданням було плекання нового покоління патріотів-бандерівців у незалежній державі. Того покоління, яке виросло у вільній країні, у якого відсутні комплекси меншовартості чи малоросійщини. Того покоління, яке, власне і стало основою для формування якісного складу Збройних Сил України і підрозділів ТРО, потужної волонтерської мережі та інформаційного війська.

Військова звитяга українців, якій дивується весь світ, дає підстави стверджувати, що це покоління вдалося виплекати. Більше того, не менш важливу роль у воєнних успіхах відіграли і представники старших поколінь, зокрема того, яке формувало основу національного відродження напередодні 1991 року. Сплав досвіду і молодості сьогодні дає високий результат у збройному протистоянні із ворогом і надзвичайно важливо ефективно транслювати цей успіх на націєтворчі процеси всередині держави.

Отож, підсумовуючи, варто наголосити, що без ціннісного збалансування усіх чинників внутрішнього виміру не можлива реалізація глобальної доктрини Українського Світу. Після збройної перемоги над ворогом українська нація отримує безпрецедентний шанс перезавантажити державні інституції, відновити україноцентричний вектор розвитку, повернути і розширити території та реалізувати глобальну доктрину Українського Світу. Власне, для її реалізації потрібна всебічна послідовна підготовка, в рамках якої повинні братись до уваги комплексні фактори: програми влади і запити громадянського суспільства, підтримка внутрішньопереміщених осіб і належне пошанування усіх військових, розвиток бізнесу і залучення інвестицій, розвій культури і протекціонізм всього українського. Важливо усвідомлювати, що все це може відбуватись на фоні збереження воєнної загрози, в екстремальних умовах, тому варто прораховувати різноманітні ризики і безпекові загрози.

Загалом, великий Український Світ, в тій чи іншій мірі, уже стикався із подібними викликами, нами здобуто унікальний досвід, а тому прогноз щодо перспектив українського державотворення має позитивний характер.

Loading...

Інтерв'ю

Олег Медуниця: «Український націоналізм – це спосіб життя, спосіб мислення»

Олег Медуниця: «Український націоналізм – це спосіб життя, спосіб мислення»

Інтерв’ю з Головою ОУН (б) Олегом Медуницею про майбутнє українських націоналістів. Про те, яким чином...

08-01-2023 Інтерв'ю

Юрій Сиротюк: «Ми кладемо окупантів пачками»

Юрій Сиротюк: «Ми кладемо окупантів пачками»

Відверта розповідь з окопів під Бахмутом про особливості війни проти імперії, безглуздість російських генералів та...

20-12-2022 Інтерв'ю

Андрій Букін: «Боротьба триватиме і після перемоги»

Андрій Букін: «Боротьба триватиме і після перемоги»

Андрій Букін – учасник трьох революцій: Студентської, Помаранчевої та Революції Гідності. Він – волонтер і...

01-12-2022 Інтерв'ю

Публікації

Веб-дизайн