Іван Миколайович Сидій народився 15 лютого 1923 р. у с. Травотолоки Зборівського району Тернопільської області, де закінчив 7 класів народної школи. Від 28 березня 1939 р. належав до ОУН, де мав псевдонім “Скоропуд”. 28 вересня наступного року призваний до Червоної армії, де став молодшим сержантом. Служба перервалася на початку німецько-радянської війни, 10 серпня 1941 р., – ймовірно, потрапив у полон.
В період німецької окупації І. Сидій навчався у трирічній хімічній школі у Львові, яка розміщувалася на вул. Зигмунтовській (тепер вул. М. Гоголя). Однокласниця Ольга Мороз згадувала: “Був високим, міцно збудованим, шатен, з продовгуватим лицем. Часто на обличчі мав прищі і від цього здавався негарним. Але риси обличчя мав правильні. Вдача в нього була добра, але на вигляд був похмурим. Виростав напівсиротою, бо ще дитиною втратив батька”.
Навчання не закінчив, оскільки із творенням Української Повстанської Армії з групою інших студентів подався у підстаршинську школу на Волині або Поліссі. Формальною датою його вступу в УПА у документах вказано 15 серпня 1943 р. Також відомо, що І. Сидій-“Зруб” закінчив старшинську школу “Олені”, яка діяла у Карпатах впродовж 1944 р. Тут отримав ступінь старшого вістуна УПА.
За твердженням зв’язкової Ольги Мороз-“Малуші”, І.Сидій прибув на Перемищину разом із Михайлом Гальом-“Коником”, командиром сотні у старшинській школі “Олені”. Це сталося навесні 1945 р. (можливо, 5 березня).
Слід зазначити, що на Лемківщині діяв ще один вишкільник “Зруб” – Володимир Зубчик (нар. 1922 р. у Дарниці, тепер частина Києва). 1–2 травня 1945 р. він пристав до рейдуючої сотні “Холодноярці 1”, з якою пішов в околиці Львова, де і загинув 22 січня наступного року.
Спочатку І. Сидій-“Зруб” був вишкільником СКВ у Бірчанщині (ІІІ район надрайону “Холодний Яр”). Для проведення бойових акцій такі відділи з одного терену могли бути зведені в чоти і навіть сотні. Так, і у ІІІ районі було створено чотири рої СКВ, об’єднані в чоту під командуванням І. Сидія-“Зруба”.
Навесні 1945 р. у Перемищині польські партизани, самооборона та міліції впродовж кількох тижнів знищили близько тисячі українців (села Павлокома, Бахів, Березка та ін). Для відсічі “Коник” (на той час – організаційно-мобілізаційний (військовий) референт надрайону “Холодний Яр”) наказав ліквідувати польських збройний осередок у Борівниці. В акції брала участь і чота “Зруба”. Борівниця як бандитський осередок припинила існування. Вже за кілька днів, 29 квітня, відбулася зустріч між представниками українського та польського підпілля, де укладено угоду про припинення взаємної боротьби.
Впродовж 22 квітня – 31 серпня 1945 р. І. Сидій виконував обов’язки інструктора зброєзнання у підстаршинській школі, якою керував надрайонний вишкільник Л. Бахталовський-“Зенко”-“Любченко”. За чотири місяці у Корманицькому лісі школа здійснила два шеститижневих випуски підстаршин.
Від 6 вересня “Зруб” працював організаційно-мобілізаційним (військовим) референтом ІІІ району (Бірчанщина) у надрайоні “Холодний Яр”. Районний провідник Іван Гарабач-“Старий” так характеризував свого підлеглого: “Людина ідейна, працьовита, вояк добрий, з обов’язків своїх вив’язується добре”.
Завдяки праці І. Сидія станом на середину жовтня діяли дві чоти СКВ під командуванням Григорія Ківтонюка-“Бука” (І кущ) та Олекси Хром’яка-“Сірка” (IV кущ), а також чота під командуванням “Яра” (рейдувала всім тереном району). Ними проведено ряд засідок на Військо польське (ВП), спалено 7 вивезених українських сіл, щоб у них не заселили поляків.
Підвідділ СКВ під командуванням “Зруба” 22 жовтня 1945 р. взяв участь в акції на осередок польського війська (ВП) та міліції у с. Кузьмина (12 км на південь від Бірчі), тримаючи застави з боку с. Тирява Волоська і Тростянець. Того ж дня рейдуючий курінь УПА здійснив наступ на Бірчу. Ці акції позитивно вплинули на настрої українського населення та авторитет УПА. Натомість серед поляків поширилася паніка, частина з них виїхали за Сян та до Перемишля.
В переліку командирів і стрільців з терену “Холодний Яр”, поданих до підвищення “Коником” 25 жовтня 1945 р., чотовий ст. віст. “Зруб” номінований на ступінь старшого булавного.
28 жовтня відділом під командуванням “Зруба” проведено відплатну акцію на с. Ліщавка, де спалено польські господарства (2/3 села), вбито командира польської самооборони і поранено кількох озброєних поляків. Наступного дня спалено виселені українські господарства і два мости у селах Брижава і Липа, а 30 жовтня ліквідовано нафтову фабрику в с. Гломча та спалено міст під с. Стара Бірча.
Керівництво підпілля Перемищини восени 1945 р. прийняло рішення реорганізувати самооборонні кущові відділи у підрозділи Української Повстанської Армії. Наприкінці жовтня–на початку листопада чоти СКВ з ІІІ району зведені у неповну сотню УПА, на чолі якої став І. Сидій-“Зруб”. Одночасно він до початку грудня продовжував виконувати обов’язки районного оргмоба, опікуючись з боку підпілля ОУН “молодою УПА”. І. Гарабач-“Старий” звітував 14 листопада 1945 р.: “Сам командир Зруб за стрілецтво дбає. Харчі частинно стрілецтво організовує само, в більшості – дістає від господарчого референта”.
Під командуванням “Зруба” його відділ, спільно з іншими, ввечері 29 листопада 1945 р. провів акцію на с. Гута Березка (7 км на північ від Бірчі). Повстанці, долаючи збройний опір поляків, знищили ворожий осередок.
В цей час в Бірчанщину перейшла сотня СКВ з IV району (к-р Михайло Кучер-“Яр”). На початку грудня 1945 р. вона була об’єднана із неповною сотнею, якою командував І. Сидій-“Зруб”. Так 5 грудня 1945 р. була остаточно сформована сотня УПА “Ударник 6” (вд. 96а) чисельністю 120 вояків. Її очолив М. Кучер-“Яр”, а І. Сидій став його заступником і командиром першої чоти (пвд. 516). Користувався в цей час також псевдонімом “Гандзюк”. Другою чотою (пвд. 517) командував Григорій Ківтонюк-“Бук”, третьою (пвд. 518) – Олекса Хром’як-“Сірко”.
У реєстрі старшин і підстаршин ТВ “Лемко” (5.02.1946 р.) І. Сидій характеризувався як амбітний, здібний вишкільник, добрий знавець партизанської тактики, добрий у виконанні обов’язків чотового, здоровий, неодружений. Наказом УПА-Захід ч. 18 від 1.03.1946 р. ст. віст. І. Сидій-“Гандзюк” підвищений до ступеня старшого булавного УПА з датою старшинства 1 січня 1946 р.
Повстанець з його чоти, Іван Федак-“Гордий”, згадував: “«Зруб» був високий, кремезний чоловік, мовчазний, нетовариський. Носив однострій совітського старшини, чим відрізнявся від інших командирів. Запам’ятав я його з підстаршинського вишколу, де викладав нам зброєзнавство. І тоді був такий самий, ніколи не сказав щось більше, ніж було в програмі. На відміну від інших викладачів, ні разу не розповів веселого анекдоту”.
Один з перших боїв сотні “Ударник 6” довелося звести 1 січня 1946 р. у с. Ляхава. Вранці близько 300 вояків ВП оточили з трьох сторін село, в якому перебували чоти “Зруба” та “Бука”. Повстанські підрозділи прийняли бій і, прикриваючи вогнем відхід один одного, відступили на південь – до Волі Крецівської. Ворог втратив 4 вбитими та 3–4 пораненими. З українського боку загинули сотенний політвиховник Нестор Лесько-“Осип”, перший ройовий першої чоти Теофіль Тицький-“Сокіл”, ланковий Володимир Тицький-“Гнів”, стрільці Павло Троян-“Свірк” і Петро Зарічний-“Смерек”, а також Володимир Троян-“Горох”, який від отриманого поранення помер 17 січня. Розлючені поляки майже повністю спалили Ляхаву (31 з 46 хат), розстріляли біля школи сімох господарів та двох шістнадцятирічних хлопців, ще 15 затримали (з них трьох розстріляли в Бірчі, а ще двоє померли в дорозі додому від тортур та виснаження).
Однією із найбільших акцій УПА на Закерзонні був наступ на Бірчу 7 січня 1946 р. за участі чотирьох сотень УПА, підсилених боївками СБ. Відділ “Ударник 6” наступав з південного заходу, проте під сильним ворожим вогнем був змушений зайняти борону, а відтак відступити. Захлинувся наступ і інших сотень. Втрати повстанців склали 23 вбитими і 22 пораненими. Загинули, зокрема, заступник командира тактичного відтинка “Лемко” М. Гальо-“Коник”, к-р сотні “Ударник 2” Дмитро Карванський-“Орський”, чотові “Павленко” та Андрій Висоцький-“Лев”. Зі сотні “Ударник 6” впали санітар Петро Фаль-“Левко”, стрілець Іван Крайник-“Жовтий”, а також заступник командира боївки СБ ІІІ району “Їж”. Ще четверо осіб були поранені.
Відтак впродовж зими сотня “Ударник 6” великих боїв не мала, зосереджуючись на вишколі ще малодосвідчених стрільців (польова служба, стрілецький вишкіл, внутрішня служба, впоряд, політвиховання). Крім того, займалися забезпеченням боєприпасами, будівництвом криївок.
Від 3 травня до 1 липня 1946 р. на Перемищині діяла Підстаршинська школа ім. полк. Коника. Її організатором і керівником був Л. Бахталовський-“Зенко”-“Батурин”. Загальна кількість учасників складала 115 осіб, з них успішно закінчили навчання 90.
Усі курсанти сформували вишкільний відділ, командиром якого призначений І. Сидій-“Зруб”. Він також був інструктором зброєзнання. На цю дисципліну виділено 34 год., які розподілені за наступними темами: 1) кріс російський та німецький (опис, боєві властивості, розбирання та складання) – 4 год.; 2) кулемет “Дєгтярьова” (опис, боєві властивості, розбирання та складання) – 6 год.; 3) Кулемет німецький “МҐ” (опис, боєві властивості, розбирання та складання) – 4 год.; 4) кулеметна пістоля “ППШ” (опис, боєві властивості, розбирання та складання) – 4 год.; 5) тяжкий кулемет системи “Максима” – 8 год.; 6) граната (опис, боєві властивості, спосіб кидання) – 4 год.; 7. міномет (загальний опис) – 2 год.; 8) короткі пістолі (ФН, “Токарева”) – 2 год. Також І. Сидій викладав газознавство (4 год.). Курсант школи Дмитро Грицько згадував слова “Зруба”: “Вояк, як не знає своєї зброї, то так як чоловік, який не знає химер своєї жінки”.
Своєрідним випускним іспитом школи став бій з ВП 27 червня 1946 р. в лісі між селами Брилинці, Корманичі і Конюша. Три чоти вишкільного відділу та чота зі сотні “Ударники 6” звели бій із підстаршинською кампанією (сотнею) 28 полку 9 дивізії ВП чисельністю бл. 80 осіб. Відбивши ворожий наступ, “Зруб” повів повстанців у контратаку і змусив поляків до втечі. Втрати ВП у півторагодинному бою склали 38 осіб і 5 полонених, яких після гутірки звільнено.
Іспити складено в с. Ямна Горішня, де 1 липня навчання завершено Святом державності, складенням присяги вояка УПА та видачею посвідок. В цій події взяли участь, крім підстаршинської школи, сотні “Ударник 4”, “Ударник 7” та БСБ.
Невдовзі, з 18 липня, розпочався тритижневий рекрутський вишкіл для новобранців, яким керував Л. Бахталовський-“Зенко”-“Батурин”. Традиційно “Зруб” викладав зброєзнання. На нього відведено загалом 15 годин – вивчення крісів “Маузер” та “Мосіна” (5 год.), кулемета “Дегтярьова” (5 год.), кулемета МГ (2 год.), гранат (3 год.).
Учасників розділено на два відділи під командуванням Лонгина Колата-“Стаха” (114 стрільців) та І. Сидія-“Зруба” (79 стрільців). Вони постійно рейдували разом із сотнями “Ударник 4” та “Ударник 7”, які охороняли вишкіл. Навчання з перервою тривало до 23 серпня.
Після цього сотні “Ударник 4”, “Ударник 6”, “Ударник 8”, а також одна чота з відділу “Ударник 2”, таборували в лісі над с. Ляхава. Вранці 29 серпня 1946 р. на них почали наступ польські підрозділи чисельність близько 400 осіб. Повстанці його зупинили, а відтак примусили до панічної втечі, обійшовши ворога з флангу. В бою загинули 12 поляків та 4 вояків УПА. Серед них був і к-р “Зруб”. Ще четверо повстанців були поранені, з них двоє пізніше померли.
Після обіду поляки повернулися на місце бою, забрали своїх вбитих та сплюндрували могилу Івана Сидія. Його тіло викопали, покололи штиками і забрали до Перемишля, де вихвалялися знищенням “бандеровскєґо довудци”.
Ольга Мороз-“Малуша” згадувала, що на одній із зустрічей із “Зрубом” влітку 1946 р. той сказав, що мав тривожний сон, в якому його давно померлий батько сказав, що скоро забере до себе. Тому їй назвав село, звідки походить, щоб при потребі знайти його родину. На жаль, ані тоді, ані в наш час це побажання виконати не вдалося.
Кому відомі подробиці життя та діяльності Івана Сидія, просимо писати на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. або на адресу редакції.
